Читати книгу - "Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра"

– Каже що я дуже кумедна і в нас з ним буде цікаве спільне життя після одруження, – розвела я руки в сторони. Кажу ж, непробивний якийсь.

– Оце ти його зачепила, – задумливо промовила Франческа. – Та воно і зрозуміло. Ти у нас он яка красуня та ще й розумна і цікава особистісь…

– Що ти сказала? – перебила я її

– Кажу, ти ж красуня… – почала було Чес та я знов її перебила, вигукнувши радісно: 

– Точно! Чес, ти моя рятівниця! Красуня… як я раніше не додумалась, – я чмокнула шоковану дівчину в обидві щоки, попрощалася з не менш шокованим Моно і радісно побігла до себе.

   Ну що ж, принц. Не хотів по хорошому відчепитися, то тепер не ображайся. Ти не залишив мені іншого вибору. 

 Мала я колись цікавий досвід перетворення на людожерку одну. Вона вела доволі пристойний спосіб життя і навіть людей не жерла, але насолила одному чиновнику і він замовив її підставити, щоб вона покинула місто. 

   Як я і думала, принц вже чекав мене з подарунком на моєму диванчику. Я мило йому посміхнулась і присіла навпроти. 

– Ти сьогодні пізно, я вже зачекався, – як завжди самовпевненно промовив Міран.

– Вибач, трохи затрималась. Хотіла побути на самоті, поміркувати над твоїми словами…– лагідно промовила я, зацікавлено дивлячись на чергову підвіску з діамантом у нього в руках.

– І, до яких висновків ти дійшла? – зацікавленно запитав принц.

–  Міран я… я не дарма так довго пручалася тобі, – звісно ж схвильовано промовила я.

– Що тебе тут тримає Адалін? Я не повірю, що це мій брат. Так і знав, що є щось інше. Розкажи мені і ми разом вирішимо цю проблему та покинемо це місце, – збуджено промовив принц, припадаючи на одне коліно біля мене і беручи мої руки у свої. Оце його несе не на жарт.

– Це важко пояснити…– заялозила я на місці.

– Не турбуйся ні про що люба, я все вирішу, – впевненно заявив він. Люба? Нічого собі розгін він узяв. Зараз я його трохи пригальмую.

– Ти справді кохаєш мене? – довірливо запитала я, витріщивши на нього очі.

– Та я вже життя без тебе не уявляю

    Оце заливає соловейко з Торосу.

–  Тоді… тоді я думаю, ти приймеш і іншу мою сторону…

– Я прийму тебе будь яку, Адалін, – проникливо заглядав він мені в очі. 

– Це… це не можливо пояснити, треба тільки показати, – я знервовано піднялася на ноги, принц повторив за мною.

– Я готовий, Адалін, до всього готовий.

– Ну що ж, тоді…– я не договорила, а легко поцілувала його в губи. Один малесенький чмок і потім зробила декілька кроків назад та почала перетворення.

 Я вже казала, що найважче перетворюватися в конкретну особу вперше, потім тіло вже все пам'ятає і може відтворити в будь який момент та доволі швидко.

     Очі принца потроху почали подорож на його лоб, шкіра моя позеленіла і сукня тріщала по шву, а через деякий час перед Міраном стояла справжнісінька людоїдка в розірваних лахміттях замість сукні і мило йому посміхалася. Настільки мило може посміхатися людоїдка з коричнево-чорними зубами. 

–  Т…ти…тиии, – заїло принца. А ноги його, тим часом, повільно почали давати задню. 

– Це моя друга сутність, Міран. Моє прокляття з дитинства, яке неможливо зняти. Поцілунок перетворює мене на неї. Ти справді приймеш мене такою? – довірливо запитала я, роблячи трохи зарізкий крок в його сторону. А Мірана тим часом добряче так сіпнуло назад.

– Я еее, я нуууу яяя, – не міг він ніяк зібрати слова до купи. Ех, а так красиво розповідав про спільне майбутнє буквально ще вчора.

– Це ж не буде для тебе проблемою, правда ж? Справжньому коханню це не буде заважати,  – і знов я різко потягнулася в його сторону. Нещасний принц ледве не перечепився через диван, випустив на підлогу прикрасу з діамантом і конкретно вже направився до виходу.

– Ти куди?! Коханий мій! – крикнула я йому вже в спину.

– Я.. яяя зараз… завтра. Я до тебе завтра. Прийду завтра… – таки спромігся виговорити Міран, тай дременув кудись по коридору. Це ж треба було так перелякатися, що і за портал забутись. Міг би в секунду перенестись куди треба, а він накивав п'ятами я звичайна людина. 

– Так би й відразу. Ато, кохааю та жити без тебе не можу, – сказала сама до себе в же в кімнаті, підіймаючи прикрасу.

       А чом би і не залишити її собі? Так, чисто на згадку про такий чудовий вечір. Буде в мене компенсація за зіпсовані нерви. О, ідея. Подарую її Франческі, за те що вона наштовхнула мене на таку прекрасну їдею. 

    Але ж до чого вони з Рейнаром різні, хоч і рідні брати. Впевнена, що Рейнара такими штучками я б не провела. Він би точно почав допитуватися про прокляття і способи як можна його зняти, потягав би мене по всьому світу, поки не дізнався причину і не знайшов можливості його зняти. От ніби ж обоє вперті, але як по різному.