Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Зараз… — бурмоче тихо Тім. — Зараз легше бууде...

Не знаю, що він там начарував, але навколо нас ніби кокон зіткався. М'який і теплий, як бабусин шарф.

— Добре… — троль щасливо посміхається і береться за другого зайця.

— Ну, хоч комусь добре, — бурчить Захірд, знімаючи з вогню свою вечерю. — Розбирайте… А то до всіх радощів, ще й м'ясо згорить.

Смажене м'ясо, що бризкає гарячим соком — саме те, що треба. Вгризаюся в хрумку скоринку і майже не прожовуючи ковтаю великими шматками. До нього б зараз пару ковтків вина або чогось міцнішого, але в наповнених Тінню флягах тільки джерельна вода, при думці про яку мене кидає в дрож. Ні, обійдуся.

Кілька хвилин біля вогнища панує тиша, яка переривається лише чавканням і тріском кісток на зубах троля.

— Архиліч, значить? — повертаюся згодом до колишньої теми. — І де такі беруться?

— Теж мертвий маг, — пояснює Тім. — Тільки рангом вище. За життя був як мінімум магістром. Або й Архимагом.

— М-да… — із задумливим виглядом підхоплює розмову Захірд. — А уявіть чим би все закінчилося, якби воно вилізло разом із тими двома здоровими скелетами? Кердик всій нашій компанії. Тепер зрозуміло, чому минулі експедиції загинули… Архиліч заморожує, а решта мертвяків добиває безпорадних.

— Не зовсім так, — не погоджується з гномом Тім Подорожник. — Заморозка не має вибірковості. Архиліч заморозив би всіх, у радіусі дії заклинання.

— Справді? — з деякою недовірою озиваюся я. — А що ж він тоді мене не заморозив? Не скажу, що мені було жарко… — мимоволі здригаюся від одного спогаду. — Але я міг рухатися.

— Думаю, це заслуга обладунків Творця. Вони й захистили тебе, і силу дали мечу. Вбити архиліча кінцевою смертю не так то й просто. Загалом пощастило нам, що він лише тепер з'явився. Натрапили б на такого противника на самому початку — вже б приєдналися до армії тутешніх мерців.

— Веселенька перспектива… — гмикає Тінь.

— Весело! — одразу ж пожвавлюється троль. — Будемо кидати каміння?

— Будемо, будемо… — заспокоює його Захірд. — Тільки завтра. Сьогодні вже пізно. Треба поспати.

— Спати добре, — не заперечує здоровань, валитися на бік і миттю засинає.

— Добре бути ідіотом… — зітхає гном. — Жодних проблем. А я після цього, напевно, до ранку очей не зімкну. Раптом воно там не одне було? До речі, ми всю зону зачистили. Звідкись же цей Архиліч виліз?

— Тепер уже не дізнаємося, — знизує плечима маг. — Може, хитрий і навмисне одразу не показувався. Він же хоч і мертвий, але все ж таки маг... А, може, заклинання очищення його лиш краєчком зачепило, от і знадобилося більше часу на оживлення. Ну, та нічого… Тепер ми зможемо не перти напрямки до мети, а вибирати найбезпечніший маршрут.

— Це як? — Уточнює Захірд.

— Шолом, який ми знайшли в останніх руїнах, дозволяє бачити концентрацію мертвяків… — пояснює Тім.

— Ну, хоч щось хороше… — бурчить Захірд. — А взагалі, що нас там може чекати? Як думаєш?

  — Навіть не знаю, що відповісти... — Тім Подорожник відривається від трапези. — Місто стародавнє, і я не знаю, хто тут міг жити і, відповідно, загинути під час виверження. Але так, навмання... — маг потер підборіддя. — Ми вже мали справу з орками, отже, цілком можуть з'явитись і їхні їздові гієни… Потім — лицарі смерті… Ці, як ви й самі здогадалися, з лицарів. Ну, і ельфи могли стати кістяними лучниками. Але це навряд. Ельфи рідко вибираються із лісу. А коли вже зовсім не пощастить... — Тім на якийсь час замовкає. — У стародавніх переказах згадуються дракони… Я, правда, не надто схильний в ці історії вірити, оскільки ніхто з тих, хто нині живе, їх жодного разу не бачив. Але ми з вами поряд зі світом, який зник сторіччя тому. Так що все можливо… Тьху, тьху, тьху… — спльовує через плече. — Загалом, треба якнайшвидше збирати обладунок. Якщо навіть кілька частин мають таку силу, уявіть собі його можливості, коли він буде в повному комплекті. Жаль тільки, що місця, де лежать меч і щит не помічені на карті. Тоді Влад був би взагалі непереможним. Але, як кажуть, чим багаті — тому й раді… А тепер давайте спати. Завтрашній день навряд чи буде легшим за нинішній. Тож треба відновлювати сили.

— Може, я постою на варті? — пропонує Тінь. — Про всяк випадок?

— Не думаю, що хтось ще заявиться, — знизує плечима Тім. — Але, якщо тобі не спиться, гаразд. Нам буде спокійніше.

— Чудова думка, — підтримує пропозицію рейнджера гном. — Попильнуй. А то я точно не зможу заснути. Увесь час прислухатимуся, чи не несе нелегка ще кого? Ближче до світанку розбуди — підміню.

— Та я й сам упораюся. Спіть спокійно. Мені в Місто не лізти, тож удень відісплюся.