Читати книгу - "Належу йому, Тая Смоленська"

Я переконувала себе, що він давно охолонув до неї. Не дарма ж вони стільки часу не спілкувалися, а вона навіть про дочку йому не повідомила. Заспокоювалася, але все одно тривога не відпускала. Не давала грудьми вільно вдихнути. І щоночі я притискалася до Руслана сильно-сильно, боячись що вранці все сном виявитися може.

Дурне-дурне серце, так просто впустило чоловіка, про якого майже нічого не знаю. Котрий старший за мене. Але я бачу, як він дивиться на мене. Із ніжністю, бажанням. І ставиться з повагою, не дозволяючи собі жодного образливого слова на мою адресу. Лише в ту ніч коли ми познайомилися облив мене такою багнюкою, що насилу відмила. Але ж зараз все не так, вірно?