Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 26

           Аліна.

           Сказати, що я погано спала, все-одно, що нічого не сказати. 

           Чого б то? Запитаєте Ви мене?

          А воно все якось у сукупності! Розчарування в Артемові. Потім неочікуваний поцілунок Сергія. Нехай легкий, але ж у губи. Той момент коли жалкуєш про свої дії та вчинки, але вже пізно. 

         Наче б то й хлопець непоганий, але емоцій “нуль”. Холод по шкірі, а ще бажання вимити губи з милом. 

        До роботи ще більше години. Вийшла з будинку в коротких шортах і топі, адже вже досить спекотно. Відкрутила воду й почала з шлангу поливати квіти, які ростуть під вікном. 

       Подих перехопило, щойно Арт лінивою ходою теж з'явився на порозі, а потім вмостився на шизлонгу, який стояв ближче до протилежного краю будинку. 

- Мої друзяки активно обговорюють твій поцілунок з Сергієм! - Почав той після значної паузи. - Тобі як сподобалося? 

        Що що? То ці посіпаки ще й язика за зубами не вміють тримати? От же ж!  

- Майже безневинний поцілунок, це не $ексом займатися на важливому заході! Жодного порівняння! 

- Та не було між нами нічого! - Вибухнув Арт.

- А мені що до того! - Вигукую.

       Артем підхоплюється й крокує в мій бік.

- Стій де стоїш! - Вимагаю рішуче.

- А то що? - Кидає з викликом й навіть не збирається зупинятися.

- Не підходь! - Кричу й направляю на нього струмінь води.

       Але це його не зупиняє. За мить стає мокрим вщент, волосся, обличчя, футболка прилипла до тіла.

       Хапає мене! Шланг випадає з моїх рук і вода заливає все навколо. 

       Його погляд гіпнотизує. Мурахи по тілі, а я не знаю чи то від холодної води, чи то від його гарячих долоней, які зараз стискають мої оголені плечі.

- Відпусти негайно! - В’яло протестую, а в середині такий трем, що втрачаю координацію й погано розумію, що відбувається навколо.

- Ненавиджу тебе! - Промовляю. 

      Хоча б за те, що не можу змусити себе не думати про тебе. Ревную так, що піджилки зводить, але ти про це точно не дізнаєшся, можеш розважатися з ким захочеш. 

       Його обличчя після моїх слів стає похмурим. Міцно стискає щелепу й відпустивши мене йде геть. 

       Ось і все, Аліно! 

       А далі що? Запитаєте Ви мене. 

       Далі просто звичайні будні. Я намагалася зайвий раз не потрапляти йому на очі, Арт теж не шукав зустрічі зі мною. 

       Зібрала невелику дорожню сумку з речами, які можуть мені знадобитися протягом трьох діб мого перебування вдома.

       Можливо мої родичі бажають мене бачити не самотньою одиначкою, але вже як є. Що поробиш! Переконана, що та трійка Артових Міньйонів радо б прийняли участь та підіграли б, та досить вже, й так добряче забрехалася та загралася. Треба хоча б інколи визнавати свої невдачі. Краще вже бути самій, чим зрадженою, або ще гірше -  з першим-ліпшим…

- А де Артем? - Одразу вигукує Ніка, щойно сходжу з автобусу.

- В нього невідкладні справи! - Збрехала й не моргнула. Потім поясню сестрі, що його не буде бо ми посварилися, а зараз піддаюся емоціям і щосили обіймаю її, адже страшенно скучила.

       По дорозі до батьківського дому ми заскочили в улюблену кафешку й поласували тістечками. Кайф. Як же ж мені цього не вистачало! Смакота! Задоволено муркочу, облизуючи ложечку. 

- Бачила Інку! - З злістю й роздратуванням в голосі почала розповідати Вероніка. - Вона знову почала стару пісню, що Арта ми вигадали. От нахаба! Що нібито взагалі фотошоп. 

- Не переймайся, Нікусю! Мені взагалі байдуже, що вона там думає! 

- А мені ні! - Сестра насупилася й склала руки на грудях. - І ти не вдавай байдужісь, наче я не знаю, якого болю завдала тобі ця бридка особа, яка лише придурювалася твоєю найліпшою подругою. 

- І мені шкода, що я так помилялася. - Зітхнула й відвернулася до вікна. 

       Двері кафе відчинилися. Інка з Іллею! от тільки їх зараз бракувало. Такий гарний настрій зіпсували. 

- Привіт! Які люди! - Протягнула вона, притискаючись щільніше до мого колишнього, виставляючи напоказ ту руку на пальці якої мерехтить камінець на каблучці. 

      Ще б обійматися полізла! Взагалі вистачає нахабності зараз звертатися до мене після всього що між нами сталося!

- Привіт! - Процідили з сестрою майже одночасно.

- А де ж це твій хлопець? - Інка озирнулася на всі боки, тільки й того, що під стіл не зазирнула.

- Трішки затримується! - Відповіла за мене Ніка, хоч її за язика точно ніхто не тягнув.

- М-м, ну звичайно! - Зловтішно мовила Інна.

       Та в неї на лобі написано, що вона не вірить жодному слову. Не очі - рентген. 

- А ми нікуди не поспішаємо! - Відізвався Ілля. - Інно, замовимо щось?

       Нічого собі! Йому надали право голосу? І обидвоє всаджуються за столик неподалік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍