Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

– Я? – здивувався хлопець.

– Давай, студент, гуртожиток, вечірки, молодіжні вечірки. Розкажи нам щось, старим дідам.

– Чому ні. – Горілка і невимушена атмосфера розвіяли всю напругу. – Але історія буде політичною.

– Валяй, у мене вихідний, – підбадьорив його президент.

– Поїхали ми в Україну кілька років тому, коли ще спокій був. Така екскурсія по колишніх містах Речі Посполитої: Львів, Кам'янець-Подільський, Трускавець. Вся ніч на кордоні, вранці приземляємося у Львові. Жовтень, холодно як холера, маємо сім годин вільного часу. Коротке рішення: шукаємо щось на сніданок, найкраще пиво. Блукаємо по місту, але все закрито. Нарешті ми проходимо повз автобусну зупинку, а там стоїть хлопець з папкою, але такою, робітничою. Думаю, спитаю його, де можна випити пива. Діалог виглядав приблизно так:

– Вибачте, ми з Польщі, хочемо десь поснідати з друзями.

– Що?

– Ну, поснідати, пива випити.

– Ааа… Пиво. Ну, пийте.

– Але де бар?

– Бар? А чому бар? – Він дістає з папки пиво і дає нам. — Випийте тут. Або купіть в кіоску.

Хлопець показує кіоск, а там дійсно газети, сигарети, в'ялена риба і пиво. Нічого, просто брати і купувати. На зупинці теж сидять двоє місцевих, спокійно попиваючи пляшку пива.

– Ти диви, так тут можна пити на вулиці?

– А в Польщі не можна? – питає, здивований не на жарт.

– На вулиці? Не можу.

– А в нас можна. У нас демократія.

Усі зареготали, а найголосніше – сам президент, хоча його охоронці голосно вторували йому. Кшисєк подумав, чи не вчинив він якоїсь нетактовності. Але, хіба, все було добре.

– Вибач, хлопче, але рецепт не можна змінити. Знаю, що це ідіотизм, це бізнес, і такого більше ніде в світі не буває, але тут на кону великі гроші. Я сам хотів змінити, але нема про що говорити. Пивні закриють, тому що ніхто в них не буде пити пиво. У крамниці за три злотих, у шинку за десять. Просте перевидання.

– Стоп! – Вероніка вдарила рукою по столу. – Ми залишаємо політику позаду. Який наш пароль? Що може президент?

– Лайно він може! – хором відповіли всі, і Кшисєк щиро засміявся.

– Найголовніше для тебе, – сказав президент, розмахуючи келихом білого вина, – повертатися до здоров'я. Я вже вирішив, що роблю клуб оздоровлених. Усі, кого Якуб вилікує віднині, потрапляє до шайки й буде запрошуватися на суворі балети! Щоправда, наш чудотворець не лікує похмілля, але, щоб там не було, страждання облагороджує.

Кшисєк був в легкому шоці, який не зникав, незважаючи на випиті напої. Невимушені розмови, жарти, поплескування по плечах, все природно і невимушено. Це були нормальні люди, може, тут і сидів якийсь чудотворець, президент, перша леді, всі красиві, відомі, багаті, але вони нічим не відрізнялися від його друзів з гуртожитку. Вечір пішов своєю чергою, всі жартували, їли, пили, а президент, незважаючи на протести дружини, розповів ще кілька смішних історій. Через дві години перше подружжя Польської Республіки трохи хитким кроком вийшло з дому цілителя, сіло в машини і разом з охороною вирушило до столиці.

– Завтра ми поговоримо наодинці, обіцяю, – сказав Якуб і випив пива. – А тепер спати!

– Я знову прийму ванну, – сказала Вероніка і підморгнула Кшисєкові.

– На добраніч, – чемно попрощався хлопець.

– На добраніч», — відповіла жінка, злегка торкнувшись пальцями його щоки. - Припускаю, хтось відвідає його вночі, правда, уві сні, але буде весело.

Однак перед тим, як заснути, він думав про те, в наскільки довбаній ситуації він знаходиться, і як все це впливає на його хворобу. Це як переливання з однієї склянки в іншу, тільки це не коньяк чи хороше віскі, а заправлене ціаністим калієм вино, улюблене знаряддя царевбивць. Звичайна людина не стикається з таким напоєм, не знає, який він на смак, і не поставить ні копійки на те, що їй коли-небудь випаде нагода вмочити в ньому губи. Зрештою, хто зазвичай підхоплює пухлину мозку Бог знає звідки і прощається з життям у дітородному віці? Хто зазвичай живе з чудотворцем, вбиваючи нудьгу вечерями з президентом? І хіба, так воно і було. Ця екстремальність нинішньої ситуації змушувала його все менше думати про свою хворобу і все більше - про загадкові вбивства. Як боксер, який вже багато разів діставав по пиці, так що наступні удари приймає зі стоїчним спокоєм, а після аперкоту лівою думає, як забрати дітей зі школи і встигнути на матч. Чи було це частиною терапії?

Поки він був живий, він повинен був діяти. Завтра він знову вирушить у дорогу, завершить справу, а це означає, що він відвідає будинок Зенобії Жарци, дім священика та вікарія, що жадає крові відьом, . Хороший план.

РОЗДІЛ 8

Кажуть, що деякі будинки народжуються злими. Можливо, це був рекламне гасло якогось фільму жахів, Кшиштоф не міг згадати, якого саме, але безглузде за змістом і вимовою, воно ідеально підходило до опису будинку Зенобії Жарци. Дім виглядав так, ніби народився зі злом. Можливо, це просто підсвідомість хлопця намалювала такий образ у його голові, адже тут було вбито жінку. На таких місцях люди завжди ставили пам'ятники, не з мармуру, але набагато більш постійні, у свідомості жителів району чи міста. У таких будинках живуть привиди, тому туди не можна заходити. Там було скоєно жахливий вчинок, там когось жорстоко вбили або хтось наклав на себе руки. Додатковий елемент, який діє як гідний підсилювач основного закону, що керує людським родом: не вбий. Не вбивай, бо подивись, що відбувається потім - з'являються привиди, злі істоти, упирі.

Чи боявся Кшисєк привидів? Надзвичайно, хоча жодного не зустрічав - і це, мабуть, було головною причиною. Відомо, що ми найбільше боїмося невідомого. Якби він зустрів примару, то знав би, чого очікувати, а так він натиснув на ручку дверей того моторошного будинку зі стисненим серцем. Напевно, це була не найкраща ідея. Звичайно, вранці, коли він попросив у Якуба номер телефону Генрі, ця ідея здавалася йому чудовою. І вона була ще блискучішою, коли через кілька хвилин він запевнив поліцейського, що нічого не чіпатиме і не переставлятиме всередині. Він був дуже радий почути, що ключі заховані під червоною цеглою біля водостоку, адже це означало, що йому не доведеться їхати велосипедом до поліцейської дільниці в холодний день, і його супер-ідея наближалася до реалізації. Звичайно, Генрі хотів, щоб