Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

— Швидше згуртуйтеся та відходьте до візків, а містянам навпаки в центр – зайняти перші три вози. Треба зберегти якомога більше життів клієнтів. Які ж ми після цього найманці? Виконувати! – віддаляючись, промовив офіцер.

— Так точно сір! – вимовив підлеглий та віддалився з «новим» командиром

— Хто вільний з цивільних, прошу допомогти пораненим. За моїм наказом – займайте місця всередині візків! – пояснив командир.

Повсюди лунали рев диких звірів, який заглушав практично всі звуки довкола, в той час як вожака зграї і слід простиг.

Торговці та інші мандрівники містилися в тісних візках, згодом і Бернард долучився до них.

Тіла воїнів були розкидані навкруги.

Раніше юнак теж тремтів, і ледь-ледь стримував пригнічені емоції, але бажання допомогти всім і залишитися цілим надавали йому сили.

Військові поступово наближалися до візків. Останні цивільні відв’язували троси , об’єднувавши останні вози. Солдати, повільно рухаючись спиною до возів, направляли свої довгі копії на розлючених вовків. А монстри в кількості більше п'ятнадцяти осіб, повільно ревучи, наближалися до них, стискаючи кільце. Деякі копійники вже почали відбивати вовків втнувшись спиною до візка, і протягом хвилини всі живі вже були дуже близько, нахиляючись на дерев'яний каркас.

І ось з візка долинув крик кучера, який був готовий вдарити по конях:

— Всі на борт! – прозвучав хрипкий голос Офіцера.

Через декілька секунд всі залишкові військові стрибнули всередину, їм також допомагали пасажири.

До цього часу вже було вирішено залишити далеку візку на місці, для прискореного ривка і швидкого продовження руху.

— Повністю вперед! Оголосив кучер, коли всі були всередині, і з усієї сили ударив коней хлистом, і ми, вирвавшись з кігтів смерті, миттєво рушили головою вперед.

Один вовк встиг реагувати і зачепився передніми лапами за борт, що розташовувався на задній частині останнього воза, його тут же проткнув спис, і тварина полетіла стрімголов.

Вози з усією швидкістю рушили по вузькій стежці в лісі. Люди важко вміщалися всередині простору і з усієї сили трималися за бічні кріплення. Перші двадцять хвилин переслідування тривало складно. Вовки майже догнали їх.

— Що робити? Вовки не відстають, а тільки наближаються! – прозвучав крик статного чоловіка з першої повозки, і всі, хто міг, одностайно підтримали його заклики.

Деякі з дорослих, щоб прискорити поїздку і збити декілька цих тварин, вирішили викинути останній вантаж за борт.

Бернард вирішив підтримати цю ризиковану ініціативу, хоч його і відговорювали інші. Хоч йому вже 14 минало, виглядав той молодше за підлітка схожого віку, тому вважали замалим.

Вони точно мали декілька бочок з їжею, на третій, зараз крайній, повозці. Тому, ці ресурси пішли в хід першими.

Складна стояла задача – скинути останній провіант, іще й на великій швидкості

Командував цим той самий поранений офіцер, що тоді сидів поруч з кучером.

Спочатку ми обережно звалили всі бочки – кілька штук, які, впавши на землю, змогли зачепити декілька вовків. Також, з цих дерев’яних ємностей виливався вміст, в даному випадку мед, що заважало багатьом звірям рухатися далі.

Усі вовки, по яким вгатило, тут же виходили зі строю. Навіть у хлопця вийшло за допомогою однієї ноги збити декілька важких предметів, у той же час тримаючись за дерев'яні борти з усієї сили.

— І раз, і два! – одностайно кричали хлопці, передаючи всім на останній посудині всі необхідні матеріали.

Після того, як всього позбулися, зі стаї лишалось лиш декілька осіб.

— Тримайтеся сильніше!- мовив офіцер , і в раз карета прискорилась в двічі

Незабаром залишки вовків, поступово почали віддалятися від екіпажу, а потім зовсім зникли за гіллям дерев.