Читати книгу - "Макбет"

вихідний із сім’єю?

— Добре, дякую, — відповів Дафф, не обертаючись. Потім тицьнув на пляшку й показав офіціанту два пальці — мовляв, бажаю подвійну порцію.

— А сьогодні? — поцікавилася Кетнесс. — Ти й досі збираєшся переночувати в… готелі?

«Готель» було кодовим словом, яке означало її ліжко. Але Дафф збагнув, що запитання стосувалося не лише сьогоднішньої ночі, а й наступних ночей. Їй хотілось, аби він повторив старий приспів: запевнив, що бажає тільки її, що не хоче повертатися до своєї родини у Файфі. Але для цього потрібен час, треба обміркувати багато аспектів. До нього не доходило, чому Кетнесс так погано розуміла його, чому була настільки впевнена, що піти від сім’ї — його потаємне бажання. Мабуть, саме через це він з легким роздратуванням в голосі відповів, що йому запропонували переночувати в казино.

— А воно тобі треба? Ти дійсно хочеш тут залишитись?

Дафф зітхнув. Чого хочуть жінки? Невже всі вони хочуть скрутити його по руках і ногах, припнути до ліжка та водити на повідку харчуватися на кухню — і все лише для того, щоб мати змогу доїти його гаманець, його яйця й обтяжити ще більшою кількістю нащадків та новими докорами сумління?

— Ні, не хочу, — відповів Дафф, дивлячись на Макбета.

Зважаючи на те, що він був винуватцем торжества, Макбет виглядав навдивовижу скутим та знервованим. Може, відповідальність та серйозність його нової посади вже встигли наполохати того веселого та безтурботного хлопця, який жив у його душі? Що ж, тепер вже запізно — і для Макбета, і для нього.

— Підеш першою, я ж деякий час почекаю, а потім піду слідом.

Відчув, як жінка завагалася. Зустрівся з нею поглядом у дзеркалі під полицею з пляшками. Побачив, що вона збирається доторкнутися до нього. Послав їй попереджувальний погляд — мовляв, не треба! Кетнесс послухалася. І вийшла. От чорт!

Дафф залпом хильнув свою чарку. Підвівся, щоб підійти до Макбета, який стояв, прихилившись до краю стойки. Вже час належним чином його поздоровити. Але саме тієї миті між ними постав Дункан; біля нього скупчилися гості, і Дафф загубив Макбета у людській круговерті. А коли побачив знову, Макбет уже прямував до виходу — хвостом за спідницею Леді.

Макбет наздогнав Леді, коли та відмикала винний льох.

— Я не можу цього зробити, — сказав він.

— Що?

— Я не можу вбити старшого комісара.

Леді зміряла Макбета поглядом.

А потім схопила його за лацкани піджака, затягла до льоху й зачинила двері.

— Не підведи мене, Макбете! Дункан та його охоронці розмістяться у своїх кімнатах. Все вже готово. Ключ при тобі?

Макбет витяг ключа з кишені і простягнув їй.

— Забери. Я не можу цього зробити.

— Не можеш чи не хочеш?

— І перше, і друге. Я не хочу цього робити, бо не можу знайти в собі сили скоїти таке злодійство. Це хибний крок. Дункан — хороший старший комісар, і я не зможу бути кращим за нього. Тож навіщо це робити, окрім як для задоволення своїх амбіцій?

— Наших амбіцій! Бо після голоду, холоду, страху та хтивості не залишається нічого, крім амбіцій, Макбете! Бо честь — це ключ до поваги. І це — основний ключ. Скористайся ним! — Леді й досі тримала його за лацкани, а її рот був так близько до його обличчя, що в її диханні Макбет відчув присмак скаженої люті.

— Люба… — почав був він.

— Ні! Якщо ти гадаєш, що Дункан — чесна і шляхетна людина, то знай, що це він убив Коудора, аби врятувати себе від небезпечних викриттів, які могли б просочитися у пресу, якби Коудор не загинув.

— Це — неправда!

— А ти сам його спитай!

— Ти кажеш це лише для того… для того…

— Щоб зміцнити твою силу волі! — відрізала Леді. Вона відпустила нарешті лацкани піджака і притулила долоні до його грудей, немовби прислухаючись, як б’ється серце. — Ти лишень уяви собі, що збираєшся вбити вбивцю, так само, як убив «вершника», і тоді тобі буде легше це зробити.

— Я не хочу, щоб мені було легше.

— Якщо твоя мораль будить у тобі найкращі якості, то просто згадай, що ти пов’язаний обіцянкою, яку дав мені минулої ночі, Макбете. Чи, може, хочеш сказати, що те, що я побачила і витлумачила як твою хоробрість, коли ти вбив Ернеста Коллума, було всього-на-всього хлопчачою безрозсудною брутальністю, бо на кону стояло не твоє життя, а життя мого круп’є? А тепер, коли тобі треба ризикнути собою, ти тікаєш, мов боягузлива гієна.

Її слова були безглуздими, але все одно вцілили.

— Ти ж знаєш, що це не так! — розпачливо вигукнув він.

— Як ти можеш не дотримати слова, яке мені дав, Макбете?

Він нервово ковтнув слину.

— Я… А ти? Можна подумати, ти завжди дотримуєш своє слово!

— Я? Я?! — Леді засміялася пронизливим сміхом, в якому чувся подив. — Щоб виконати обіцянку, яку я дала сама собі, мені довелося відірвати власне немовля від грудей і розбити йому голову об стіну. Тож як я можу порушити обіцянку, яку дала тобі, моє єдине кохання?

Макбет стояв, мовчки дивлячись на неї. Він вдихав її подих, її отруйний подих. І відчував, як слабне від нього з кожною секундою.

— Невже ти не розумієш: якщо цей задум провалиться, то Дункан і тобі зітне голову?

— Провалу не буде. Слухай-но сюди. Я дам Дункану склянку оцього бургундського й наполягатиму, щоб і його охоронці хоча б скуштували це вино. Вони нічого не помітять, а трохи згодом у них запаморочиться в голові. А коли повдягаються, то спатимуть без задніх ніг…

— Так, але…

— Т-с-с-с! Своїми кинджалами ти зробиш все так тихо, що вони навряд чи прокинуться. А потім обмажеш охоронців кров’ю і підкинеш ці кинджали до їхніх ліжок. А коли ти їх розбудиш, то…

— Я пам’ятаю наш план. Але в ньому є слабкі місця, і тому…

— Це твій план, мій любий. — Леді вхопила його за підборіддя й сильно вкусила за мочку вуха. — І він бездоганний. Всі подумають, що охоронців підкупив Геката, і що вони так напилися, що не спромоглися навіть замести сліди свого злочину.

Макбет заплющив очі.

— Отже, ти можеш народити лише хлопчика, еге ж?

Леді тихо хихикнула. І поцілувала його в шию.

Макбет вхопив її за плечі й відштовхнув від себе.

— Леді, ти мене до могили доведеш, тобі ясно?

Вона усміхнулась.

— А тобі не ясно, що куди ти — туди і я?

8

Вечерю влаштували в ресторані казино. Біля господині посадили з одного боку