Читати книгу - "Останній ельф"

драконяче полум’я, потрібні ще аконіт та наперстянка, але проблема полягала в тому, що в книжці не було чіткого дозування цих складників. Автор радив додавати в розчин для інгаляції трохи зілля, бо коли дати забагато — суміш стане отруйна. Смертельно отруйна. Скільки це — трохи, і скільки — забагато?

Поки це питання лишатиметься без відповіді, нових опіків годі буде уникнути. Єдине, що можна вдіяти, — це оберігати малого дракона від будь-яких раптових і бурхливих емоцій.

Закінчивши збирати зілля, Йорш підвівся. Позаду нього на тлі голубого неба блищали засніжені вершини Темних гір, а попереду розкинулася широка долина.

Погляд його блукав краєвидом, що відкривався попереду. Ялиновий лісок, де Ерброу налякала, вистрибнувши з нори, руда лисичка, досі ще густо димився. Натомість ожинник коло озера, де Ерброу захоплено спостерігав за зграєю метеликів, уже зовсім погаснув. Йорш важко пошкандибав до модринового лісу. Якщо Ерброу прокинеться й побачить, що поряд нікого нема, то може добряче перелякатися, — і ще кілька десятків дерев перетворяться на обвуглені головешки.

Драконятко досі дрімало поміж модринами. Йорш сів поруч і погладив його. Він повільно проводив пальцями по м’якій, теплій шкірі кольору смарагда. «Новонароджений дракон важить близько тисячі шестиста фунтів», — говорилося в книзі.

Тисяча шістсот фунтів пожеж та спустошення. Тисяча шістсот фунтів теплоти й ніжності.

Тисяча шістсот фунтів лиха й опіків. Тисяча шістсот фунтів блискучих лусочок і любові.

Драконятко прокинулося, потягнулося й широко позіхнуло, перетворивши верхівку однієї зі столітніх сосон на палаючу свічку.

Тоді Ерброу зауважив поряд із собою ельфа, поглянув на нього щасливим поглядом і від радості зайшовся сміхом. Йорш вчасно ухилився: у нього вже виробилися воістину котячі рефлекси. Розмариновий кущик, біля якого він стояв, спалахнув полум’ям. Йорш не переставав гладити драконятко, яке весело вимахувало хвостом. Пригорнувшись одне до одного, вони так і стояли біля палаючого кущика розмарину, який випромінював тепло й відблискував золотом у навколишньому тумані. Малий дракон захоплено поглянув на свого опікуна, а той лагідно поцілував його в кінчик носа. То було так, наче в тебе з’явився молодший братик. Ерброу був непідробно щасливий і черговим помахом свого хвоста розколов надвоє одну з модрин, що гучно повалилася на землю. Цим разом Йорш теж устиг ухилитися. Що ж, він стає дедалі спритнішим. Справді, дракончик — це наче новонароджений братик. Братик вагою в тисячу шістсот фунтів.

Тисяча шістсот фунтів, з яких добрий десяток фунтів припадав на вогнетворні залози.

Він уже не був сам-один на всьому білому світі, але доля — принаймні його доля — явно не любила зупинятися напівдорозі. Якби-то спина перестала так пекти!

Йорш узяв свою стару вишиту торбину, яку носив, перекинувши через плече, відкрив її й дістав пергаментний фоліант і пригорщу золотистих бобів для малого дракона. Той просто божеволів за цими бобами — й одразу заходився їх наминати, один за одним, повільно, як усі драконята.

«Дракон перестає бути немовлям, тільки якщо навчиться літати. Лише тоді починає виявлятися його безмежна мудрість, лише тоді він здобуває дар мови й починає співвідносити своє вогнедихання з тією шкодою, якої воно завдає».

«Якщо», а не «коли». У мові третьої рунічної династії це означає чіткий причинно-наслідковий зв’язок. Унаслідок того, що дракон здобуває вміння літати й здійснює перший політ, він перестає бути немовлям. У книзі була схема, що ілюструвала цю думку. Емоції, викликані польотом, та відповідні скорочення грудних та спинних м’язів запускають процес остаточного дозрівання драконячого мозку.

Отже, наставник драконятка повинен навчити його літати. А доки це йому не вдалося, не лишається нічого іншого, як удосталь запастися арнікою гірською.

Питання було — як? Літати вчаться шляхом наслідування.

А Йорш не вмів літати. Весь його досвід у цій царині зводився до гойдання на гойдалці, та й то було тільки раз. Перша думка, що сяйнула йому, виявилася проста до геніальності. Поклавши руку на велетенську голову драконятка, він з усієї сили зосередився на зграйці горобців, що кружляли неподалік. Та це не спрацювало. Драконятко зробило кілька спроб цвірінькнути (звідси — опік на правій руці та вісім спалених мандаринових кущів), а тоді півдня тільки й робило, що дріботіло по печері з підскоком, так наче й справді уявляло себе горобчиком, що важить чверть унції. Як наслідок, постраждали три в’юнкі грейпфрути, що їх він розтоптав, коли пробував вискочити на них обома лапами.

Друга ідея була дещо практичніша. Йорш сконструював собі два механічні крила з листям грейпфрута замість пір’їн і спробував наочно продемонструвати, що значить літати. Малий дракон байдуже спостерігав, як ельф бігає туди-сюди, розмахуючи двома велетенськими крилами з листя.

Коли забіганий і задиханий Йорш уже от-от мав упасти від серцевого нападу, Ерброу раптом побачив жабу. Спершу вона трохи перелякала його — бо ж це була перша жаба, яку він бачив, — і наслідком став сніп полум’я, що знищив один з найближчих кущів терну. Та за мить він уже почав весело бавитися, і собі стрибаючи туди-сюди за прикладом жаби.

Побачивши марність своїх зусиль, Йорш спробував удосконалити демонстрацію: видертися на скелю й спікірувати звідти вниз. Однак відтоді, як він читав підручник з конструювання летючих машин, минуло вже чимало часу, а перечитати його не було змоги, бо ж він геть обвуглився після другого пчиху малого дракона — тоді як книжки про повітряні кулі та повітряних зміїв згоріли ще за першим разом.

Очевидно, крила виявилися не досить великі або, може, листя, яке правило за хвостове оперення, було під неправильним кутом. Так чи сяк, а вже перший політ закінчився жалюгідною катастрофою, після якої невдаха-летун довго лежав на заквітчаній луці, притрушений зверху грейпфрутовим листям. Вираз драконячої мордочки змінився зі здивованого на переляканий — і схил гори ще довго носитиме на собі сліди його безутішного плачу. Йорш, правда, навчився гасити вогонь: це було те саме перенесення енергії, що й при запалюванні, але в протилежному напрямку. Проблема полягала в тому, що енергія нікуди не зникала, а тільки переносилася. Інакше кажучи, вона опинялася в голові юного ельфа, а точніше, у ділянці чола, трохи вище перенісся, — і там якийсь час іще пекла його, створюючи враження чогось середнього між внутрішнім опіком і сильним головним болем. Це можна було б іще стерпіти, якби не поранені кісточки ніг, попечена спина та забій лівого коліна, не кажучи вже про синці на ліктях і вивих великого пальця на лівій нозі.

Пальці й очі юного ельфа знову перебігали стародавніми пергаментними сторінками, які він вивчив уже мало не напам’ять. Він тримав у руці свіжий