Читати книгу - "Аналітична історія України"

мовляв, оплата помешкання та комунальних послуг була нижче, то прийдеться звернути слушну увагу на незаперечну тезу – яке помешкання, така й оплата.

* * *

Чимало хизувалися тим, що в Совєцькому Союзі освіта та охорона здоров’я, – були безкоштовні. На це зауважимо, що таке існує, в певному відсотку, в кожній цивілізованій країні, хоч і не в таких масштабах. В цьому зв’язку дуже натискували на державну благодійність, на так звані «фонди общєствєнного потрєблєнія», хоча хтось там, ще за Брєжнєва ті «фонди» підрахував, та вийшло, що вони складають всього десь 300 рб./рік, – на кожного. Так от, як в СССР наприкінці його існування вони складали 19,7 % ВНП (валового національного продукту), то у США – 28,5 % ВНП; а отой ВНП був у них – самі розумієте, значно вищий. А тому й соціальне забезпечення перебувало на незмірно вищому рівні. Такі «пєнсіі», як 15 рб./міс. – там не відомі; на відміну від «страни побєдівшєго соціалізма».

Але, середні цифри – то, часом, зрадлива річ. Бо є ще таке поняття, як «межа бідності» – мінімум, на який тільки – тільки можна проіснувати. Не померти відразу, але й не жити по-людськи. Тоді, на кінець вісьмидесятих вона складала офіційно десь 78 рб./міс., та за нею жило 40 млн. людей. Насправді вона була штучно занижена, а піднявши її до реальноі межі в 130 рб./міс. – ми отримаємо й усі 140 млн. Але, хай буде офіційна. За нею, ще гірше, жила різна кількість людей, в залежності від віддаленості тієї чи іншої московської колонії від центру. Так маємо по Союзу наступний відсоток людей, що через 70 років більшовицького панування – жили за межею (офіційною, заниженою) бідності: Москва і центр – 6,3 %, Азербайджан – 33,3 %, Україна – 36 %, Туркменістан – 36,6 %, Казахстан і Киргизія – 37 %, Узбекістан – 44,7 %, Таджикістан – 58,6 %.

Стан України на той час, як ми самі бачили, залишав бажати кращого. Вона займала 2,7 % терену СССР, але за обсягом виробництва дорівнювала ФРН. Давала СССР 50 % кольорових телевізорів та чверть усього продовольства (сама споживаючи десь 2/5 цієї кількості). Але, за середнім заробітком посідала тільки 11 місце в СССР. При цьому 90 % підприємств керувалося з Москви, було її власністю, а з 70 млрд. рб. прибутку в 1988 – 80 % забрала Москва. Зате в отруйних місцевостях, де ПДК екологічного бруду у 10–20 разів перевищували норму (теж совєцьку, тобто – не малу) проживало 22 % населення України. Все це – не враховуючи Чорнобиля, який експортом електроенерґії приносив Москві річно 2 млрд. доларів.

От, що значило бути колонією Москви.

Чи змінилося щось там із тих пір на краще? – то вже розмірковуйте самі; якщо дійсно змінилося…

* * *

Ми систематично користувалися терміном «совєцька влада», але… Чи розуміли всі та до кінця, – що то є таке? Отже, й спробуємо коротко сформулювати; чим же була совєцька влада в совєцькому суспільстві? Та врешті, чим було це суспільство?

1. Для суспільства був характерний, насамперед, чіткий класовий поділ (так, так, – саме в «бєсклассовом общєствє») на владний клас – номенклатуру КПСС (ст. 6 Конституції) і класи трудящих, – робітників і селян. Добробут колективних власників і виснажлива праця трудящих. Державний капіталізм із помітними ознаками феодалізму (свавілля червоних директорів і червоних поміщиків).

2. Відсутність рівноваги між класами та найбільша в капіталістичному світі норма експлуатації (десь до 90 % і більше) були мислимі лише за умови абсолютно жовтих профспілок (оті – «пріводниє рємні», «школа коммунізма» і всяке інше).

3. Оскільки взаємовідносини поміж народом та його сталим паразитом – владою – були суто антагоністичні, то влада спиралася тільки й виключно на силу. Так само, як у царській Росії. А тому непропорційного значення набули так звані «сіловиє міністєрства» на чолі з таємною поліцією – КҐБ.

4. Характерною була централізована, вертикальна структура суспільства, де всі соціальні зв’язки існували та діяли лише зверху вниз.

Поземі зв’язки в народі – не допускалися, справжніх колективів не повинно було бути. Найбільше страхалися того, аби нарід не усвідомив би свої класові інтереси та не об’єднався проти влади.

Зате поземі зв’язки існували на верхах, скріплюючи антинародну совєцьку владу. Це особливо легко та виразно спостерігалося на виниках різних престижних конкурсів і присудженні премій – нагороджували одне одного.

5. Відсутність зворотніх зв’язків – від народу до влади – споводувалася відсутністю вільної та незалежної преси. А оскільки владі потрібно знати, що думають з того чи іншого приводу (скажімо – чергового підвищення норм виробітку) в народі, хоча би для того, аби не рватися задалеко у своєму грабіжництві (як тоді 1962 в Новочеркаську), то був установлений цілий штат доносчиків, платних як добровільних.

6. З цієї причини всі санкціоновані виступи «масс» – ініціювалися, виключно, зверху.

7. Повна централізованість: все і всюди керувалося й направлялося з Москви. А тому неспіврозмірні були й матеріальні статуси «цєнтра» і «періферіі».

8. Попри існування Конституції та розгалуженої системи законів, для народу існувало одне-єдине – телефонне право.

9. Країна була повністю закритою, ізольованою від світу: «граніци на замкє» та «залізна куртина».

* * *

Ми тут, зверніть увагу, практично ігнорували злочинне єство цієї влади, обмеживши себе суто формальним аналізом. Не пригадали їм злочинну колективізацію з її розкуркуленням, несумісну навіть з діючими законами країни. Не згадали «дружбу народов», разом зі зросійщенням, голодоморами та прямим ґеноцидом. Не вписали на конто й винищення національної інтеліґенції, масові репресії та політичні психушки.

Втім, схоже, що й попереднього досить, аби негайно зрозуміти, що:

а) цей соціальний устрій безглуздо виправляти або поготів досконалити – вийде щось ще гірше;

б) природне місце такому соціальному устроєві – на смітнику історії.

А таке нема чого виправляти, бодай досконалити. Такому потрібно ламати хребет.

* * *

Але, суворі факти реального життя, коротко оглянуті вище, – стовідсотково ігнорувалися московською пропаґандою, головною ціллю якої було утримувати власний нарід у стані можливо повного невігластва, навіюючи йому байки про «развітой соціалізм» – «каждому по труду». А серед цих байок почесне місце займала одна та головна, яку можна назвати байкою про патерналістську державу.

Полягала ж вона на тому, що совєцька держава яка необмежено експлуатувала трудящих існуючи на їх заробітки (а, на що ж ще?), забезпечуючи їх життєвими засобами аби тільки не повиздихали (оті 1,5 долари на день, в середньому), – була насправді їх всебічною благодійницею. Давала їм усе, чого тільки можна забажати, а до того – ще й безкоштовно: житло, освіту, охорону здоров’я, путівки до санаторіїв…

Одне слово – була для всіх нас батьком рідним, про