Читати книгу - "Володар Перстенів"

— А тепер уперед! — сказав Мері.

І мандрівники подбали, щоби рись їхніх поні додавала ходи шерифам. Визирнуло сонце, і, хоча віяв холодний вітер, ті швидко засапались і спітніли.

Біля Каменя Трьох Чвертей шерифи здалися. Вони пробігли майже чотирнадцять миль тільки з одним привалом опівдні. Зараз була третя година. Голодним, зі збитими ногами, шерифам далі бігти було годі.

— Ну, то йдіть, як можете! — сказав Мері. — А ми поїдемо.

— До побачення, Робіне! — додав Сем. — Зустрінемося під «Зеленим драконом», якщо ти не забув, де він. Не загрузни по дорозі!

— Ви втікаєте з-під арешту, порядок порушуєте — ось що ви робите, — дорікнув головний, — і я за це не відповідаю.

— Ми ще не одне порушимо, і тебе за це відповідальним не зробимо, — сказав Піпін. — Нехай щастить!

Мандрівники пустилися риссю, і коли сонце почало опускатися до Білих Схилів, дісталися Поріччя над широким ставом; і тут вони пережили перше болісне враження. То були рідні місця Фродо та Сема, і вони зрозуміли, що для них це найдорожчі місця на світі. Бракувало багато знайомих будинків, причому деякі з них, здавалося, згоріли. Гарний ряд старих гобітських нір на північному схилі пагорба, над Ставком, зяяв пусткою, а садки, що збігали аж до води, позаростали бур'янами. Цілий ряд некрасивих нових будинків вишикувався вздовж берега — там, де дорога на Гобітон підходила до Ставка. Раніше там була алея, а тепер — ані деревця. І глянувши з жахом у бік Торбиного Кута, вони побачили вдалині високу цегельну трубу, що вивергала у вечірнє небо чорний дим. Сем уже не міг стримуватися:

— Я поїду вперед, пане Фродо! І з'ясую, що діється. Я хочу відшукати свого дідуся.

— Та спершу треба зрозуміти, що нас там чекає, Семе, — сказав Мері. — Думаю, що в «Начальника» під рукою ціла банда розбійників. Треба в когось розпитати, що тут і як.

Але в Поріччі всі будинки та нори були позачинювані, й ніхто не вийшов їм назустріч. Їх це здивувало, та причина незабаром з'ясувалася. Коли вони під'їхали до «Зеленого дракона», останньої будівлі по дорозі на Гобітон, тепер порожньої та з повибиваними вікнами, то під стіною шинку виявили півдюжини здорованів, котрі притулилися до стіни заїзду, косооких і жовтолицих.

— Як той приятель Біла Папорота з Брі, — сказав Сем.

— Таких я набачився в Ізенґарді, — буркнув Мері.

Бандити тримали в руках ціпки, а на поясах висіли ріжки, — іншої зброї видно не було. Коли мандрівники під'їхали, вони відійшли від стіни та перегородили їм проїзд.

— Куди це ви зібралися? — запитав один, найбільший і найлютіший на вигляд. — Далі їхати не можна. А де ті дорогоцінні шерифи?

— Помаленьку підходять, — повідомив Мері. — Ноги в них потомилися. Ми обіцяли їх тут почекати.

— Ну, що я казав? — буркнув розбійник своїм дружкам. — Казав я Шаркі, що не можна вірити цим малорослим дурникам. Треба було вислати пару наших хлопців.

— І що би від того змінилося? — сказав Мері. — У наших краях ми не звикли до піших розбійників, але якось дамо собі раду.

— Розбійники, кажеш? — перепитав той. — Отак ти говориш? Зміни тон, бо змінимо його за тебе. Ви, дрібнота, бачу, знахабніла. Не дуже розраховуй на милосердя Вождя! Тепер у нас є Шаркі, й Вождь зробить усе, як Шаркі накаже!

— І що ж він накаже? — спокійно запитав Фродо.

— Треба вас привести до тями і навчити порядку, — сказав бандит, — і Шаркі візьметься за це, й візьметься жорстоко, якщо доведете. Вам потрібен справжній правитель. І він у вас буде — ще до кінця року, якщо не заспокоїтеся. Тоді ми провчимо вас, щурячий виводку!

— Дякую, що ознайомив із вашими планами, — сказав Фродо. — Я саме зібрався відвідати пана Лотто, — йому, мабуть, теж буде цікаво про них довідатися.

Бандит розсміявся:

— Лотто! Він усе чудово знає. Про нього не турбуйся. Він зробить усе, що накаже Шаркі. Бо якщо начальник створює проблеми, його можна замінити. Ясно? А якщо дрібнота пхається туди, куди її не просять, її від того відучують. Зрозумів?

— Так, зрозумів, — відповів Фродо. — По-перше, я зрозумів, що ви тут відстали від життя і не знаєте новин. Багато чого змінилося, відколи ти пішов із півдня. Твій час минув, як і всіх інших розбійників. Темну Вежу повалено, до Ґондору повернувся король. Ізенґард також зруйнований, і твій дорогоцінний господар — тепер жалюгідний жебрак. Я зустрів його дорогою. Тепер Зеленим Шляхом будуть їздити посланці короля, а не бандити з Ізенґарда.

Чоловік видивився на нього й усміхнувся.

— «Жалюгідний жебрак»! — перекривив він його. — Та невже? Хвалися, хвалися, нікчемо! Це не завадить нам жити у вашому ласому куточку, — ви тут задовго ледарювали. А щодо посланців короля, — він клацнув пальцями під самим носом у Фродо, — то плював я на них! Може, зверну на них увагу тоді, коли потраплять мені на очі.

Цього для Піпіна було вже задосить. У думках він повернувся на поле Кормаллену, а тут косоокий негідник обзиває Персненосця нікчемою. Піпін відкинув за плечі плащ, вийняв меча і, сяючи срібно-чорним вбранням Ґондору, рушив уперед.

— Я — посланець короля, — сказав він. — А ти розмовляєш із другом короля, лицарем, славним на всіх землях Заходу. Ти ж розбійник і дурень. На коліна, і проси пробачення, бо я проштрикну тебе цим тролівським прокляттям!

Меч блиснув у промінні вечірнього сонця. Мері та Сем також вийняли мечі й під'їхали до Піпіна; але Фродо не ворухнувся. Розбійники відступили. Залякуванням селюків із Брі та приголомшених гобітів — таким вони досі займалися. Безстрашні гобіти з гострими мечами та суворими обличчями були для них великою несподіванкою. І в голосах цих приїжджих звучали нечувані нотки. Було чого злякатися.

— Забирайтеся геть! — крикнув Мері. — А якщо хоч іще раз потурбуєте це село, то пошкодуєте!

Троє гобітів рушили вперед, і тоді розбійники розвернулись і побігли геть дорогою на Гобітон, сурмлячи на ходу в ріжки.

— Ну, ми повернулися не зарано, — сказав Мері.

— Не зарано. Та, може, і запізно, принаймні, щоб урятувати Лотто, — заперечив Фродо. — Дурень він нещасний, та все ж шкода його!

— Врятувати Лотто? Що ти говориш? — здивувався Піпін. — Скажи краще: знищити.

— Здається, Піпіне, ти не зовсім розумієш, що коїться, — зазначив Фродо. — Лотто ніколи не думав, що до цього дійде. Він злостивий дурень і сам спіймався в пастку. Розбійники взяли гору, вони відбирають, грабують, залякують і руйнують усе, як їм заманеться, а прикриваються його ім'ям. Але не довго ще прикриватимуться. Тепер він бранець Торбиного Кута й,