Читати книгу - "Фірма"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 127
Перейти на сторінку:
чи десь так.

Девашер присмоктався до сигари «Рой-Тан», видув набране в груди повітря з димом у бік кондиціонера, тоді гордо проголосив:

— Ми знайшли Рея Мак-Діра.

— Де? — запитав Оллі.

— В’язниця штату, «Браші Маунтін». Засуджений за вбивство другого ступеня у Нешвілі вісім років тому без права на амністію. Його повне ім’я Реймонд Мак-Дір. Тридцять один рік. Три роки служби в армії, звільнений за безчесну поведінку. Справжній лузер.

— Як ви його знайшли?

— Вчора його відвідав молодший братик. Ми саме за ним їхали. Пам’ятаєш? Цілодобовий нагляд.

— Матеріали його судової справи доступні для публіки. Ви мали би його давно знайти.

— Оллі, якби була потреба, ми б його знайшли. Але ж це не так важливо. Ми справляємося зі своєю роботою.

— То що, п’ятнадцять років, га? Кого ж він убив?

— То звичайна справа. Кілька п’яничок у барі почубилися за жінку. Хоча зброї не застосовували. Звіт поліції й результат автопсії вказують, що жертву вдарили двічі по голові кулаком і розкололи череп.

— А що то за відставка через безчесну поведінку?

— Грубе порушення субординації. Плюс образа офіцера. Не знаю навіть, як його під трибунал не віддали. Видно, характер у нього препаскудний.

— Маєш рацію, це не важливо. Що ще відомо?

— Не дуже багато.

— У будинку жучки, так? Дружині про Тарранса він не сказав ані слова. Та ми фактично цілодобово слухаємо хлопця, і він нікому про нього не сказав.

Оллі усміхнувся, задоволено кивнув. Він пишався Мак-Діром. Оце юрист!

— А як із сексом?

— Ну, ми ж тільки слухати можемо, Оллі. Та ми добре й близько все слухаємо. І не думаю, що за два тижні в них хоч раз було. Та ясно, він же у вас по шістнадцять годин на роботі, завалили новачка звичною рутиною, а він такий трудоголік. Але таке враження, що їй це вже стало набридати. Певно, відомий нам синдром дружини новачка. Вона часто телефонує матері, та так, щоб він не знав. Сказала, що він змінився, ще щось таке. Думає, якщо так тяжко трудитиметься, то просто загнеться. Ну, ось таке ми чуємо. Зображення у нас нема. Вибачай, Оллі, я знаю, як ти любиш на таке дивитися, щойно матимемо можливість, дістанемо й фото.

Оллі втупився у стіну й мовчав.

— Слухай-но, Оллі, я гадаю, нам варто послати пацана у справах на Каймани. Подумай, можна це влаштувати?

— Без проблем. А навіщо, хотів би я знати?

— Про це — не зараз. Пізніше поясню.

Будівля розташувалася у центрі Мемфіса, в районі, де орендна плата була не надто високою, за кілька кварталів од висоток із скла й сталі, що купчилися так густо, ніби в Мемфісі земля була в дефіциті. Табличка на дверях сповіщала, що горішній поверх займав приватний детектив Едді Ломакс. Прийом відвідувачів лише за попередньою домовленістю. На дверях офісу детальніша інформація — про характер розслідувань, якими займається детектив: розлучення, нещасні випадки, розшук зниклих родичів, спостереження. У рекламному оголошенні, розміщеному в телефонному довіднику, згадувалося ще про поліційну експертизу, та це було ще не все. Були тут і послуги прослуховування, і захист від прослуховування, запити про дітей під опікою, фотозйомка, свідчення в суді, аналіз записаного голосу, виявлення статків, позови по страхуванню, дошлюбний перегляд статків молодят. Юридичне оформлення, страхування, є ліцензія, обслуговування клієнтів двадцять чотири години на день. Все етично, надійно, конфіденційно, клієнтам нема чим перейматися.

На Мітча така кількість секретної інформації справила враження. Зустріч призначили на п’яту годину вечора, він приїхав на п’ять хвилин раніше. Платинова білявка з ідеальною фігурою у чорній шкіряній спідниці й чорних, в тон, черевичках, поцікавилася його ім’ям і вказала на оранжевий вініловий стілець під вікном. Едді за хвилину буде до його послуг. Уважно оглянувши стілець, Мітч помітив ледь помітний шар пилу й кілька плям, здається, масних, тож відмовився сідати, пояснивши тим, що поболює спина. Білявка стенула плечима і знову взялася жувати гумку й друкувати якийсь документ. Мітч став розмірковувати, що ж то було: чи звіт до укладення дошлюбного договору, чи звіт про спостереження за людиною, чи може, план захисту від прослуховування.

На її столі попільничка була заповнена недопалками зі слідами рожевої помади. Поки лівиця щось друкувала, правиця точним рухом вийняла з пачки чергову сигаретку й піднесла до нафарбованих уст. З незрівняною координацією вона чимось клацнула лівою рукою, з’явився вогник, який запалив тонесеньку і неймовірно довгу сигарету. Вогник згас, вуста зімкнулися, твердо обхопивши манюній фільтр, і всім тілом вона вдихнула дим. На папері літери складалися у слова, слова в речення, речення — в абзаци, а вона тим часом безуспішно старалася наповнити легені димом. Врешті-решт, коли сигаретка аж на цілий дюйм зітліла на попіл, Теммі наче спробувала щось ковтнути, витончену сигаретку двома сліпуче червоними нігтиками витягла з вуст і потужно видихнула. Хмара диму здійнялася до нечистих панелей стелі, змішалася з хмарою, яка там уже висіла, заклубочилася навколо флуоресцентних ламп світильника. Білявка закашлялася, сухим дратівливим кашлем. Від нього почервоніло обличчя й збудилися перса, мало не вискакуючи на клавіатуру. Вона вхопила чашку, що стояла поруч, сьорбнула її вміст і знову встромила в рота сигаретку.

За кілька хвилин Мітч уже почав побоюватися, що від моноксиду вуглецю йому стане зле. У віконній рамі він запримітив невелику дірку — якраз таке місце, якого чомусь уникали павуки й не заснували павутиною. Він підійшов до вікна, став, не торкаючись м’ятої і вкритої пилом шторки, й спробував дихати тим протягом із дірки. Позаду знову чувся кашель і сьорбання. Спробував було відчинити вікно, та шари потрісканої фарби вже давно замурували засув.

У момент, коли в нього почало паморочитися в голові, клацання припинилося, пускання диму теж.

— Ви юрист?

Мітч відвернувся від вікна й поглянув на секретарку. Тепер вона сиділа на краєчку письмового столу, перехрестивши ноги, шкіряна спідничка задерлася набагато вище колін. У руках — бляшанка дієтичної коли.

— Так.

— З великої фірми?

— Так.

— Я так і подумала. По костюму здогадалася. А ще шикарній сорочці й шовковій краватці з пейслійським візерунком. Відразу можна відрізнити юриста з поважної фірми від простаків з Окружного суду, любителів шинки і яєчні.

Дим потрохи розсіювався, дихалось вже легше. Він оцінив, як належне, її ноги, які наразі було виставлено напоказ. Секретарка оглядала його туфлі.

— Вам сподобався костюм, так?

— Так видно ж, що дорогий. І краватка.

1 ... 34 35 36 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фірма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фірма"