Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 78
Перейти на сторінку:

Митрополит Андрей Шептицький

Тринадцятого листопада 1918 р. українські урядовці та члени кубанської дипломатичної місії підписали угоду про взаємні перевідні операції як міжбанкові, так і між ощадними касами України та Кубані. Наступного дня — 14 листопада 1918 р. — за дорученням Ради Міністрів Української Держави в Катеринодарі українські чиновники провели переговори щодо укладання фінансово-економічного договору між Україною та Кубанню. 16 листопада в Києві було підписано «Згоду щодо поштово-телеграфних зносин», а також конвенцію про співробітництво у сфері залізничного транспорту. Того ж дня дипломатична місія Кубані в Українській Державі підписала з українським урядом договір про торговельні, консульські та морехідні зносини201. Українське МЗС ініціювало відкрити в Катеринодарі, окрім українського посольства, торговельну палату, а також консульства в Новоросійську й Ставрополі та віце-консульство в Туапсе202.

201

Там само.

202

Матвієнко В. Українська дипломатія 1917—1921 років на теренах постімперської Росії. — С. 103—104.

Гетьман Павло Скоропадський. Київ, 1918 р.

Восьмого серпня підписано попередню угоду урядів Української Держави і Всевеликого війська Донського про визнання кордонів між ними, який проходив по межі Катеринославської, Харківської і Воронезької губерній, а також про взаємне визнання незалежності й суверенітету. Обидві сторони погодилися на приєднання до України деяких територій на схід у районі Маріуполя. Для остаточного розв’язання цього питання утворили спеціальну комісію203. Українська сторона сподівалася, що це дасть змогу пришвидшити визначення кордонів із РСФРР, але це тільки загальмувало справу. Договір між Доном і Україною був доповнений «Додатковою секретною угодою» уповноважених донського та українського урядів, згідно з якою останній зобов’язувався якнайшвидше постачати донському війську озброєння та військове спорядження з розрахунку на три корпуси з майна, що залишилося «понад кількість, необхідну для укомплектування кількості українських військ, встановленої за угодою з Центральними державами»204. Двадцять першого листопада т. в. о. голови уряду А. Ржепецький повідомив Раді Міністрів, що одержав пропозицію від повноважного представника Дону генерала О. Черячукіна утворити особливу комісію для планомірного задоволення потреб усіх воюючих проти більшовиків армій із військових запасів, що мала Україна. Другого вересня 1918 р. відомий український громадсько-політичний і культурний діяч М. Славинський був призначений Радою Міністрів дипломатичним представником Української Держави при уряді Всевеликого Війська Донського205. Активна зовнішня політика Гетьманату в південноросійських державних утвореннях насамперед була пов’язана з наявністю вагомої етнічної присутності українців на цій території та пошуками реальних союзників у боротьбі з більшовицькою Росією.

203

Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР 1918 р. — С. 350.

204

Гриценко А. Політичні сили у боротьбі за владу рад в Україні (кінець 1917 р. — початок 1919 р.). — К., 1992. — С. 33—34.

205

Нариси історії Української революції 1917—1921 років. — Кн. 1. — С. 342.

Грамота Гетьмана П. Скоропадського до всього українського народу 29 квітня 1918 р.

Українська Центральна Рада, підписуючи Берестейський мирний договір, до певної міри не визначилася з національними інтересами України на міжнародній арені. Ідеться насамперед про Крим, який, безумовно, мав для УНР важливе стратегічне значення як геополітичного, так і військового характеру. Попри пропозиції німців під час Берестейських переговорів увести Крим у сферу національних інтересів УНР, українська делегація, зважаючи на право татарського народу на самовизначення, деякий час відмовлялася це зробити. Але згодом під тиском обставин Рада Народних Міністрів УНР змінила позицію в цьому питанні. Уряд В. Голубовича без погодження з вищим німецьким командуванням відрядив групу військ Запорізького корпусу на чолі з П. Болбочаном, перед яким було поставлене окреме стратегічне завдання: випередивши німецькі війська на лінії Харків — Лозова — Олександрівськ — Перекоп — Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. Кінцевою точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планували ввести до складу українських Збройних сил206. Після успішних операцій запорожців під час взяття Олександрівська (нині — Запоріжжя) і Мелітополя та пере­прави через Сиваш німецьке військове командування почало висловлювати своє занепокоєння діями українських військ. П. Болбочан мусив зважати на вимоги німецького командування припинити наступ, оскільки німці погрожували застосуванням сили до Запорізької дивізії. Двадцять сьомого квітня 1918 р. міністр військових справ УНР О. Жуковський телефоном віддав наказ про негайний відхід групи П. Болбочана з Криму. Генералові фон Кошу було повідомлено, що «уряд не сподівався, що Група (П. Болбочана — Т. О.) вже оперує в Криму»207. Така непослідовність уряду та його окремих представників зайвий раз продемонструвала відсутність чіткої державницької концепції в політичних діях лідерів УНР, які керувалися насамперед партійними програмами. Кримська військова кампанія засвідчила безвідповідальність та відсутність професіоналізму багатьох членів українського уряду, який не зміг використати військовий потенціал та блискучі перемоги Запорізької дивізії та фактично поставив її на межу ліквідації німецькими військами. Водночас переможний Кримський похід Запорізької дивізії став справжнім тріумфом українського війська і продемонстрував його здатність до реалізації складних військових операцій208.

Берлін мав власні інтереси в Криму, прагнув створити тут свою військову базу209. Проте зовнішньополітичне відомство Української Держави докладало чималих зусиль, разом з економічними санкціями, щоб отримати у власну юрисдикцію Крим. Восени 1918 р. німці підтримали домагання України щодо Чорноморського флоту за умови виплати української частки боргових зобов’язань Російської імперії в розмірі 200 млн крб210. Після поразок німецьких військ на Західному фронті Німеччина перестала перешкоджати формуванню української армії і змінила своє ставлення щодо належності Чорноморського флоту. Питання Криму та Чорноморського флоту стали одним з головних під час візиту П. Скоропадського до Берліна. Під час особистої зустрічі гетьмана з німецьким імператором Вільгельмом ІІ було позитивно розв’язано проблему Чорноморського флоту, досягнуто домовленостей щодо Криму. Він мав відійти до Української Держави на правах автономної частини, вирішено також долю 35 кораблів Чорноморського флоту, які не були затоплені більшовиками в Новоросійську та згідно з умовами Берестейського миру між РСФРР і Почвірним союзом відійшли останньому. Отже, під час переговорів у Берліні П. Скоропадському вдалося зміцнити українські позиції на Чорному морі211.

206

Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника. — К., 2004. — С. 22.

207

Цит.: Штендера Я. Засуджений до розстрілу. — Львів, 1995. — С. 66—67.

208

Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника. — К., 2004. — С. 24.

209

Рубльов О. С., Реєнт О. П. Українські визвольні змагання 1917—1921 рр. — С. 127—128.

210

Там само. — С. 129.

211

Павлюк О. В. Дипломатія незалежних українських урядів (1917—1920) // Нариси з історії дипломатії України. — К., 2001. — С. 328—329.

1 ... 34 35 36 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"