Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

— Тео-що?

— Тобто владу з Богом, — відказав Ґлен. Його це не надто тішило. — От у дитинстві ти, Стю, мріяв коли-небудь стати одним із семи верховних жерців при стовосьмирічній чорношкірій жінці з Небраски?

Стю вирячився на нього. Потім сказав:

— Вино ще є?

— Усе скінчилось.

— От фігня.

— Так, — сказав Ґлен.

Вони мовчки подивилися один одному в обличчя й розсміялися.

——

Певне, то був найкрасивіший будинок, у якому за своє життя мешкала матінка Ебіґейл, і, сидячи на веранді, вона пригадувала комівояжера, який прийшов до Гемінгфорда ще у 1936 чи 1937 році. Такої медової мови вона ніколи в житті не чула ні до того, ні після: він своїми словами пташок із дерев би виманив. Вона спитала цього молодого чоловіка на ім’я містер Дональд Кінг, яку справу він має до Еббі Фрімантл, і він відказав:

— Моя справа, мем, — це задоволення. Ваше задоволення. Чи любите ви читати? Слухати радіо, можливо? Чи, може, просто покласти своїх зморених коней на ослінчик і слухати, як світ котиться великою доріжкою всесвітнього кегельбану?

Вона відзначила, що все це їй подобається, не додаючи, що «моторолу» вони продали місяць тому за дев’яносто паків сіна.

— Ну, ось таке я і продаю, — сказав їй улесливий мандрівний крамар. — Це можна назвати пилососом «Електролюкс» із усіма пристосуваннями, але насправді мій товар — вільний час. Вмикайте — відкривайте для себе нові простори відпочинку. А платити майже так само легко, як виконувати хатні обов’язки завдяки цій речі.

Тоді стояла глибока депресія, і вона не могла навіть назбирати двадцять центів на стрічечки, щоб подарувати внучкам на дні народження, і «Електролюкс» був просто неможливий. Але ж оцей містер Дональд Кінг із Перу, що в штаті Індіана, так солодко говорив. Оце так! Вона більше ніколи його не бачила, але й імені його теж не забула. Вона просто закластися могла, що він розіб’є серце якій-небудь білій домогосподарці. Матінка Ебіґейл так і не придбала пилососа до кінця війни з нацистами, коли раптом виявилося, що всі собі можуть дозволити все — і навіть у білого босяка в сарайчику на задньому дворі виявлявся який-небудь «Мерк’юрі».

А ось тепер цей будинок, що, як Нік сказав, стоїть у районі Мейплтон-гілл міста Боулдера (матінка Ебіґейл не сумнівалася — до пошесті тут чорні практично не жили) — і в ньому є вся техніка, про яку вона чула, а також така, про яку вона навіть і не чула. Посудомийна машина. Два пилососи, один — лише для другого поверху. Подрібнювач відходів у раковині на кухні. Мікрохвильова піч. Пральна й сушильна машини. У кухні стояла якась штука — на вигляд просто металева коробочка, — і товариш Ніка Ральф Брентнер розповів, що вона зветься «прес для сміття»: туди можна напхати сто фунтів мотлоху, а воно видасть кубик сміття завбільшки з ослінчик для ніг. Чудесам кінця-краю не було.

Хоча, якщо подумати, деякі чудеса закінчувалися.

Сидячи на ґанку, гойдаючись, вона помітила в стінній панелі електричну розетку. Можливо, люди могли тут сидіти влітку і слухати радіо чи навіть дивитися бейсбол по отому симпатичному кругленькому телевізору. У всій країні не було нічого звичайнішого, ніж такі круглі пластини з двома дірочками. У неї навіть такі були у тій халупці в Гемінгфорді. Про ці штуки й не думаєш… доки вони не припиняють працювати. А тоді розумієш, як у біса багато в житті людини з них береться. Увесь той вільний час, про який їй солодко просторікував Дон Кінг… він брався з оцих дірочок у стіні. Коли сила в них скінчилася, то всі ці пристосування на зразок мікрохвильової печі або «преса для сміття» годяться хіба що для того, щоб повісити пальто чи капелюх.

Та що там! Її хатинка була краще обладнана на випадок відмови тих розеточок, ніж оцей будинок. Тут треба було носити воду від самого Боулдер-кріку, потім її ще треба було кип’ятити заради безпеки. Удома вона мала власну колонку. Тут Нік із Ральфом мали приперти потворну штуку під назвою «Порт-О-Сен», поставити на задньому дворі. Удома в неї була власна вбиральня. Вона б моментально проміняла пралку-сушарку «Мейтаґ» на власний тазик, і вона відрядила Ніка шукати новий, а Бреда Кічнера — по пральну дошку і просте хороше господарське мило. Вони, мабуть, подумали, що вона їм голову морочить своїм пранням, але чистота — це майже святість, і вона ніколи в житті нічого не здавала в пральню і зараз починати не збирається. Час від часу в неї траплялися невеликі казуси, як у багатьох стареньких, але поки вона обпирає себе сама, нікого вони не будуть обходити.

Вони, звичайно, повернуть електрику. Це, серед іншого, Бог показав їй у снах. Вона чимало всячини вже знала, що тут буде: дещо зі снів, дещо підказував жінці здоровий глузд. Вони були настільки переплетені між собою, що їх годі було розділити.

Скоро всі ці люди припинять бігати, як курка з відрубаною головою, і почнуть діяти разом. Матінка не була соціологом, як Ґлен Бейтман (який завжди дивився на неї, як крамар на фальшиву десятку), але вона розуміла: за якийсь час люди завжди починають гуртуватися. Прокляття і благословіння людського роду — охота до товариства. От наприклад, якщо під час повені шестеро людей несе по Міссісіпі на церковному даху, то щойно той дах сяде на мілину, вони почнуть грати в лото.

Спочатку вони захочуть сформувати який-небудь уряд — можливо, такий, який би обертався навколо неї. Звичайно, вона не дозволила б цього, якби це від неї залежало: на те немає волі Божої. Хай вони керують усім тим, що хочуть робити з цією землею. Повернути електрику? На здоров’я. Перше, що вона зробить, — випробує отой «прес для сміття». Повернуть газ, щоб вони всі п’яту точку взимку не відморозили. Хай ухвалюють свої резолюції та будують плани, на здоров’я. Вона туди носа не стромлятиме. Вона буде наполягати, щоб до цього долучився Нік і, може, Ральф. І техасець отой непоганий: уміє рота стулити, коли голова не працює. Гадала вона, що й отого товстого Гарольда вони захочуть взяти, і вона їм не боронитиме, тільки от не подобається він їй. Гарольд діяв їй на нерви. Весь час зуби шкірить, а очима не всміхається. І приємний він, і правильні речі каже, тільки от очі в нього — як холодні камінці, що з землі стирчать.

Вона думала, що Гарольд має якусь таємницю. Якусь неприємну, штуку, яка смердить, загорнута в брудні бинти у глибині