Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

для людей і корму для коней майже не лишилося. Словом, для того, щоб виконати своє надзвичайно складне завдання, Міцний Молот мав щонайбільше три або чотири дні.

Окрім усного звіту, Брігман та його підопічні доповідали й у письмовій формі перед Рораном з’явилися сувої пергаменту, і ватажкові довелось ретельно приховувати те, що він геть нічого не тямить у рівнесеньких рядках чорних вигадливих символів.

— Читайте! — владно наказав він, хоч його й дратувало те, що доводиться від когось залежати.

«А Насуада таки правду казала, — мимохіть подумав він, слухаючи факти й цифри. — Треба неодмінно навчитися читати, інакше як я дізнаюся, що мені не брешуть? Адже написати можна одне, а читати щось геть інше. Мабуть, попрохаю про це Карна, коли повернемось у табір варденів».

Що більше інформації про Аруфс отримував Міцний Молот, то більше розумів, чому Брігман такий роздратований. Схоже було на те, що захопити місто взагалі нереально. Незважаючи на неприязнь до цього брутального чолов’яги, Роран добре бачив, що той зробив усе від нього залежне. Загалом Брігман був досвідчений командир. Інша справа, що йому бракувало двох, рис, які час від часу допомагали Міцному Молоту виходити з найскрутніших ситуацій: відваги та фантазії.

На завершення Роран із п’ятьма супутниками вирішив оглянути стіни та ворота Аруфса. Ясна річ, їхній невеличкий загін змушений був триматися від міста на безпечній відстані. Перебування в сідлі завдавало ватажкові страшного болю, але він зціпив зуби й терпів.

Проїжджаючи кам’яною дорогою біля табору, Міцний Молот помітив, що з-під кінських копит лунає той самий дивний звук, який дратував його протягом останнього дня їхньої виснажливої мандрівки. Ватажок придивився пильніше й зрозумів, що вони скачуть по гладесенькому камінні, між яким спліталися в химерні візерунки якісь сріблясті жилки.

— Що це воно таке? — озирнувся Роран до Брігмана.

— У цих краях за допомогою глини будують переважно стіни, а каміння доріг скріплюють, заливаючи його свинцем, — пояснив той.

Це було так неймовірно, що Роран спершу навіть запідозрив, що Брігман з нього насміхається. Але той говорив із цілком серйозним виглядом.

«Нічого собі! — подумав ватажок. — Це ж скільки тут має бути металу, щоб будувати з нього навіть шляхи?»

Детальне обстеження стін Аруфса, загалом беручи, нічого нового Міцному Молоту не дало. Зрозуміло було тільки одне — щоб захопити місто, доведеться напружити всі сили.

Скрушно зітхнувши, ватажок спрямував свого коня до Карна. Той мовчки дивився на Аруфс скляними очима й ледь помітно ворушив губами, ніби говорив сам із собою.

— Ворота захищені закляттями? — спитав Роран після того, як Карн закінчив.

— Гадаю, що так, — відповів Карн знічено. — Але я ніяк не можу збагнути, скільки їх і з якою метою вони накладені. Щоб розібратися, мені потрібно більше часу.

— Невже це так складно?

— Та як тобі сказати! Загалом більшість заклять розпізнати доволі легко, якщо їх навмисно не приховували. Але навіть у такому разі магія лишає по собі заплутані сліди. Може статися, що деякі з цих заклять є оманливими пастками, котрі тільки відвертають увагу від справжніх. А інколи можна випадково привести їх у дію своїми необережними рухами — і хтозна, чим це тоді закінчиться. Мить — і замість мене вже купка попелу… А я поки що не планував помирати.

— То ти хочеш побути тут довше?

— Ні. Залишати тебе без охорони на такій небезпечній відстані від табору було б украй нерозумно, — заперечно похитав головою Карн. — Краще я повернуся сюди під покровом ночі й гляну, що його можна зробити. Бажано, звісно, підібратися до воріт якомога ближче, але робити це засвітла не слід — вартові підстрелять мене з лука, ніби якого зайця.

— Твоя правда.

Пересвідчившись у тому, що під стінами Аруфса здобути щось нове навряд чи вдасться, Роран попрохав Брігмана відвести загін до найближчих млинів.

Ці споруди виглядали саме так, як їх і змальовував Брігман. У каналі справді було три водоспади, кожен двадцять футів заввишки. Під цими водоспадами фермери прилаштували колеса з лопатями, що поєднувались із механізмами млинів грубими валами. Саме звідси Аруфс і отримував усі запаси борошна. Зараз жоден із млинів не працював, хоч колеса й продовжували обертатися, торкаючись лопатями каламутних вод каналу.

Роран уважно обстежив найнижчий млин і пірнув між допоміжними будівлями, щоб подивитись на шлюзові ворота, що контролювали кількість води, яка потрапляла під колеса. Ворота були прочинені, але лопаті ще й досі оберталися, поринаючи в глибоке каламутне плесо.

Наступний млин Міцний Молот вирішив поки що не оглядати. Він зупинився на вкритому травою березі, схрестив на грудях руки й став міркувати, як же йому захопити неприступний Аруфс. Роран вірив, що має бути якась хитрість, котра б дозволила варденам проникнути в місто, але дієвий план ніяк не народжувався в його голові. З глибокої задуми Міцного Молота вивів плюскіт води, супроводжуваний неприємним рипінням колеса. Ці звуки породили в його душі болючі спогади — місцина була як дві краплі води схожа на Демптонів млин в Терінсфорді, де він працював того дня, коли разак спалив його домівку й жорстоко вбив батька.

Увесь цей час Роран намагався викинути жахіття минулого з голови, але ті зринали знову й знову, щоразу змушуючи його здригатися.

«Якби ж то я зачекав удома ще кілька годин… Тоді я напевно зміг би його врятувати», — подумки зітхнув він.

«Навряд чи, — озвався за мить холодний розум. — Ти б і пальцем не встиг ворухнути… Яким би сильним не був чоловік, проти разака він усе одно, що немовля».

— Люди питають, чи є в тебе план? — тихо сказав Бальдор, підійшовши до ватажка.

— Ідеї є… Плану нема. А в тебе?

— Може, нам почекати, доки Насуада не пришле на поміч Ерагона й Сапфіру? — спитав Бальдор, і собі схрестивши руки на грудях.

— Іще чого!

Якийсь час воїни стояли мовчки, дивлячись на каламутну воду.

— А якщо ти просто запропонуєш їм здатися? Може, вони злякаються, почувши твоє ім’я, відкриють ворота, впадуть тобі до ніг і благатимуть про помилування? — порушив мовчанку Бальдор.

Роран тихо засміявся.

— Сумніваюсь, що тут хоч хто-небудь про мене чув… — мовив він за мить. — Але спробувати варто. Принаймні зіб’ємо їх з пантелику.

— Мене непокоїть іще одне: припустімо, ми проб’ємось до міста… А чи зможемо ми його втримати з такою кількістю людей?

— Важко сказати…

— Як же ж далеко ми зайшли, — мовив Бальдор, трохи помовчавши.

— Еге…

— Мабуть, тут куди менше талої води, ніж у нас удома. Інакше б ці колеса занурювались до половини, — вирішив змінити сумну тему Бальдор.

— Байдуже, скільки в цих