Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

хвіртку, за якою виявився розчищений двір перед маленьким рубленим будиночком, що стояв неподалік від опори моста. Двері були незамкнуті, старий відчинив їх і притримав. Вони увійшли до маленького передпокою, де Мікаель, полегшено зітхнувши, поставив валізи.

— Цей будиночок ми називаємо гостьовим, у нас тут зазвичай зупиняються ті, хто приїжджає на тривалий час. Ось тут ви з батьками і жили в шістдесят третьому році. Власне кажучи, це одна з найстаріших споруд у селищі, але вона модернізована. Я потурбувався про те, щоб Гуннар Нільссон — він працює у мене в садибі двірником — зранку прогрів будинок.

Весь будинок — загальною площею близько п’ятдесяти квадратних метрів — складався з просторої кухні і двох невеличких кімнат. Кухня, що займала половину будинку, була цілком сучасною, з електричною плитою, маленьким холодильником і водогоном, а біля стіни, що відокремлювала її від передпокою, була також стара залізна грубка, яку сьогодні і протоплювали.

— Залізну грубку доведеться топити, тільки якщо будуть люті морози. У тамбурі є ящик для дров, а за будинком — дровітня. Тут з осені ніхто не жив, і ми зранку протопили, щоб будинок прогрівся. А так зазвичай вистачає електрообігрівачів. Тільки дивися не клади на них одяг, а то може початися пожежа.

Мікаель кивнув і розглянувся. Вікна виходили на три сторони; від кухонного столу відкривався вид на опору моста, розташовану метрів за тридцять. З меблів на кухні були також кілька великих шаф, стільці, старий диван і полиця з журналами. Нагорі стосика лежало число журналу «Се» за 1967 рік. У кутку, біля кухонного столу, стояв приставний столик, який можна було використовувати як письмовий.

По один бік від залізної грубки були вхідні двері на кухню, по другий двоє вузьких дверей вели до кімнат. Права, найближча до зовнішньої стіни кімната була швидше вузькою коміркою з маленьким письмовим столом, стільцем і прикріпленим до довгої стіни стелажем; її використовували як кабінет. Друга кімната, між тамбуром і кабінетом, вочевидь правила за крихітну спальню. Її обстановка складалася з двоспального ліжка, нічного столика і одежної шафи. На стінах висіло кілька пейзажів. Меблі й шпалери в будинку були старими і вицвілими, але скрізь приємно пахло чистотою. Хтось вочевидь надраїв підлогу, не шкодуючи мийних засобів. У спальні були ще бічні двері, що вели назад у тамбур, де стару комірку було переобладнано під убиральню з маленьким душем.

— Можуть виникнути проблеми з водою, — сказав Хенрік Ванґер. — Сьогодні вранці ми перевірили, що водогін працює, але труби пролягають дуже неглибоко, і, якщо холоди протримаються довго, вони можуть замерзнути. У тамбурі є відро; у разі потреби ти зможеш приходити по воду до нас.

— Мені буде потрібний телефон, — сказав Мікаель.

— Я вже замовив. Післязавтра його встановлять. Ну, як тобі? Якщо передумаєш, можеш перебратися у великий будинок будь-якої хвилини.

— Тут просто чудово, — відповів Мікаель. Проте він був далеко не впевнений у тому, що вчинив розумно, поставивши себе в таку ситуацію.

— Чудово. Ще десь годину буде світло. Може, пройдемося, щоб ти познайомився з околицями? Я порадив би тобі надіти чоботи і товсті шкарпетки. Вони в шафі, в тамбурі.

Мікаель послухався поради, вирішивши, що завтра ж пройдеться по крамницях і купить кальсони й надійне зимове взуття.

Старий почав екскурсію з пояснення, що сусідом Мікаеля через дорогу є Гуннар Нільссон — помічник, якого Хенрік Ванґер наполегливо називав «мій двірник», але який, як незабаром зрозумів Мікаель, обслуговував усі будинки острова і, крім того, відповідав ще за кілька будівель у Хедестаді.

— Він син Маґнуса Нільссона, котрий працював у мене двірником в шістдесятих роках і був одним з тих, хто допомагав під час автомобільної аварії на мосту. Маґнус ще живий, але він на пенсії і живе в Хедестаді. У цьому будинку живуть Гуннар з дружиною; її звуть Гелен. Їхні діти звідси вже переїхали.

Хенрік Ванґер зробив паузу і, трохи поміркувавши, знову заговорив:

— Мікаель, ми сказали всім, що ти приїхав сюди, щоб допомагати мені писати автобіографію. Це дасть тобі привід заглядати у всі темні закутки і ставити людям питання. Твоє істинне завдання залишиться між тобою, мною і Дірком Фруде. Окрім нас трьох, про це нікому не відомо.

— Розумію. І повторю те, що говорив раніше: це марна трата часу. Я не зможу розгадати цю загадку.

— Мені треба тільки, щоб ти зробив спробу. Але ми повинні слідкувати за тим, що говоримо, коли поблизу будуть люди.

— Добре.

— Гуннару зараз п’ятдесят шість років і, відповідно, було дев’ятнадцять, коли пропала Харієт. Є одне питання, на яке я так і не дістав відповіді, — Харієт з Гуннаром дуже дружили, і я думаю, у них було щось подібне до дитячого роману, принаймні, він виявляв до неї велику цікавість. У день її зникнення він, проте, був у Хедестаді і виявився одним з тих, кого відрізало на материковому боці, коли перекрили міст. Через їхні стосунки його, природно, допитували особливо суворо. Йому це було досить неприємно, але поліція перевірила його алібі, і воно підтвердилося. Він цілий день провів з друзями і повернувся сюди тільки пізно ввечері.

— Гадаю, у вас є повний перелік людей, що були на острові, із зазначенням, що вони робили протягом дня.

— Вірно. Підемо далі?

Вони зупинилися біля перехрестя, на пагорбі перед садибою Ванґерів, і Хенрік Ванґер показав у бік старої рибацької гавані:

— Земля на всьому острові належить сім’ї Ванґер чи, точніше, мені. Виняток становлять господарство Естергорд і декілька окремих будинків у селищі. Сараї в рибацькій гавані у приватному володінні, але їх використовують як дачі, а зимової пори там майже ніхто не живе. Жилий тільки найдальший будинок — бачиш, там іде дим з труби.

Мікаель кивнув. Він уже встиг промерзнути до кісток.

— Ця нещасна халупа стоїть на самому вітрі, але нею користуються цілий рік. Там живе Еушен Норман. Йому сімдесят сім років, і він нібито художник. Здається, його картини нагадують кітч, але його вважають досить відомим пейзажистом. Він з тих диваків, які неодмінно є в кожному селищі.

Хенрік Ванґер повів Мікаеля уздовж дороги у бік мису, показуючи будинок за будинком. Селище складалося з шести будинків на захід від дороги і чотирьох на схід. Найближче до гостьового будиночка Мікаеля і садиби Ванґера розташовувався будинок, що належав братові Хенріка Ванґера, Харальдові. Це була чотирикутна двоповерхова кам’яна будівля, що на перший погляд здавалася нежилою; фіранки на вікнах запнуті, а стежка до ґанку не розчищена і вкрита півметровим