Читати книгу - "Історія Лізі"

— Ти думаєш, я зовсім дурна?

— Ні, не думаю. Гадаю, якби ти сказала, що ненавидиш його, цього було б досить.

— Мої руки знову кровоточать.

— Дуже?

— Та ні, зовсім трошки. Я думаю, було б добре, якби ти змазала мені їх вазеліном.

— Справді? А від цього тобі не буде боляче?

— Боляче буває від кохання, — урочисто проголосила Аменда… і раптом пирснула сміхом, який приніс Лізі велику полегкість.

Незабаром вона й Дарла посадили Аменду в БМВ Лізі й поїхали в напрямку Норвея. Менда стала розпитувати, яких успіхів досягла Лізі в обстеженні кабінету Скота, так, ніби це був кінець нормального дня. Лізі не згадала про дзвінок «Зака Мак-Кула», але розповіла їм про уявний роман «Айк повертається додому» і процитувала їм його єдиний рядок: «Айк повернувся додому з бума, і все було чудово. Бул! Кінець!» Вона хотіла вимовити це слово «бул» у присутності Менди. Хотіла подивитись, як вона на нього відреагує.

Дарла відреагувала першою.

— Ти одружилася з дивним чоловіком, Лізо, — сказала вона.

— Ніби я сама цього не знаю, люба. — Лізі подивилася в дзеркальце заднього огляду на Аменду, що сиділа сама-одна на задньому сидінні. — А ти що думаєш, Мендо?

Аменда знизала плечима, і Лізі спочатку подумала, що це і буде її єдиною відповіддю. Але потім із неї полився бурхливий словесний потік:

— Це було суто в його дусі, більш немає чого тут сказати. Одного разу він підвозив мене до міста — йому треба було до крамниці канцелярського обладнання, а я хотіла купити нові черевики, ну, ти знаєш, добрі черевики або чоботи, які я взуваю для лісових прогулянок, такі, як оці. Сталося так, що ми проминали крамницю дрібних товарів Оберна. Доти він ніколи її не бачив, і ніщо не могло йому перешкодити зупинити біля неї машину й увійти подивитися, що там є. Він поводився як десятирічний хлопчисько! Мені не треба було нічого, крім чобіт із високими халявами фірми Едді Бауера, аби я могла ходити в лісі й не боятися, що отруйний плющ обплутає мене з голови до ніг, а він хотів закупити всю ту довбану крамницю. Порошок від сверблячки, іграшкові сирени, жувальну ґумку з перцем, гігієнічні пластикові пакети, окуляри, що захищають від рентгенівського проміння, забула, як вони називаються, він виклав усе це на прилавок поруч із тими льодяниками, ти їх знаєш — коли їх посмокчеш, то всередині відкриється гола жінка. Він накупив, мабуть, на сотню доларів усього того непотребу, виробленого на Тайвані, Лізі. Ти пам’ятаєш?

Вона пам’ятала. Найбільше їй запам’яталося, який він мав вигляд, коли йшов додому того дня із повними руками пакетів, з яких виглядали карикатурні фізіономії з написами ВЕЛИКИЙ РОЗПРОДАЖ. Якими розчервонілими були його щоки. І він називав усе це лойном, не лайном, а лойном, це було єдине слово, яке він запозичив у неї, хочете — вірте, хочете — ні. Така зміна погляду була цілком виправданою, не раз казала їхня добра матінка, хоча лойно було словом їхнього тата, і саме Денді Дейв мав звичай казати людям, що це слово звучить негарно, тому я жаргонізую його далі. Проте ніхто не міг би зрівнятися зі Скотом у любові до цього слова, він казав, що, промовляючи його, він ніби скидає вагу з язика, казав, що я викинув його з рота, або навіть я пожбурив його.

Скот умів ловити рибу у водоймах слів, у водоймах оповідок та у водоймах міфів.

Скот, сучий син — Лендон.

Іноді вона проводила цілий день, не думаючи про нього і не відчуваючи, що їй бракує його. А чом би й ні? Вона прожила цілком наповнене життя, і, правду кажучи, іноді з ним було важко мати справу і важко жити. Для неї то був складний проект, як сказали б старі янкі, такі як її власний тато. А потім раптом надходив день, похмурий (або сонячний), коли вона відчувала його відсутність надзвичайно гостро, відчувала повну порожнечу, вже не жінка, а засохле дерево, що скрипить під холодним листопадовим вітром. Саме так почувала вона себе тепер, їй хотілося голосно викрикнути його ім’я й покликати його додому, і серце в неї боліло, коли вона думала про ті роки, які чекають на неї попереду, й сумнівалася в тому, що кохання — радість, якщо воно приводить людину до такого стану, чи бодай до десятьох секунд подібного відчуття.

8

Те, що Аменда отямилася, стало першою приємною подією. Те, що Мансінґер, черговий лікар, не був сивочолим ветераном, стало другою. Він не здавався таким юним, як Янцен, лікар, із яким познайомилася Лізі під час останньої хвороби Скота, але вона здивувалася б, якби він сказав, що йому за тридцять. Третьою сприятливою для них подією — хоч вона ніколи не повірила б, якби хтось сказав їй про це наперед, — стало прибуття людей, які потрапили в автомобільну аварію на дорозі до Свідена.

Їх там не було, коли Лізі й Дарла привезли Аменду до пункту невідкладної допомоги лікарні Святого Стефана; тоді в приймальному покої вони застали лише хлопчика років десяти та його матір. У хлопчика був висип якихось прищиків, і мати сварилася на нього, щоб він не роздряпував їх. Вона все ще вичитувала йому, коли обох запросили до однієї з кімнат на огляд. Через п’ять хвилин хлопчик повернувся із забинтованими руками і похмурим виразом обличчя. Мати держала в руках кілька тюбиків із мазями й усе ще бурчала.

Медсестра викликала Аменду.

— Доктор Мансінґер огляне вас, моя люба.

Вона говорила з очевидним менським акцентом.

Аменда подивилася спершу на Лізі, потім на Дарлу своїм гордовитим, зухвалим поглядом, поглядом королеви Єлизавети.

— Я волію зустрітися з ним сама-одна, — сказала вона.

— Звичайно, ваша Висока Таємничосте, — мовила Лізі й показала Аменді язик.

У цю мить її мало обходило, на скільки часу вони захочуть залишити в себе цю кощаву стерву, яка завдавала їм стільки клопоту, — на одну ніч, на тиждень чи, може, на рік і один день. Яка різниця, що там Аменда прошепотіла біля кухонного столу, коли Лізі опустилася навколішки біля неї? Певно, вона тільки щось буркнула, як і згодом, звертаючись до Дарли. Але навіть якщо вона сказала те слово, яке їй учулося, то невже вона справді хотіла б повернутися в дім Аменди і спати з нею в одній кімнаті та вдихати її божевільні випари, тоді як вона має чудове власне ліжко у себе вдома? Цю паршиву справу слід закрити, моя люба дитино, — сказав би їй