Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Метаморфози, або Золотий осел

Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

153
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 83
Перейти на сторінку:
злетіти на небо. Велить подати собі колісницю, яку виготовив із незрівнянною майстерністю та дбайливістю вмілий золотар Вулкан і підніс їй як весільний дарунок з нагоди її шлюбу. Колісниця відзначалась тонкою полірувальною роботою та була дорогоцінніша саме через те, що втрачено було з неї частину золота. Від зграйки голубів, які звили собі гнізда біля опочивальні володарки, відділяються чотири білосніжні голубки, весело спурхують і, повертаючи мінливо-сяйні шийки, самі впрягаються в упряж, прикрашену дорогоцінними самоцвітами. Відтак бадьоро здіймаються вгору, захопивши з собою і свою володарку. Пустотливі горобці супроводжують колісницю богині з галасливим цвіріньканням, а інші співучі пташки дзвінкоголосим щебетанням звістують про приліт богині. Хмари розступаються, небо відкривається перед своєю дочкою, надхмарний ефір із радістю приймає богиню. Ні зустрічних орлів, ні хижих яструбів не боїться голосистий почет великої Венери.

7. На небі Венера одразу ж повертає у царські хороми Юпітера і самовпевнено заявляє, що їй необхідно скористатися з допомоги гучномовного бога Меркурія[158]. На знак згоди Юпітер лише поворухнув своїми темними бровами[159]. Зраділа Венера, в цю ж. хвилину у товаристві Меркурія залишає-небо і, схвильована, веде з ним таку розмову! — Брате-аркадійцю, тобі добре відомо, що твоя сестра Венера ніколи нічого не домоглася без допомоги Меркурія; ти, певне, знаєш також, скільки часу я змарнувала, щоб розшукати служницю, яка ховається від мене. Через те не залишається нічого іншого, як з допомогою твого оголошення привселюдно пообіцяти нагороду тому, хто заявить, де вона зараз. Отож постарайся спішно виконати моє доручення, причому точно подай особливі прикмети розшукуваної, за якими легко можна було б її розпізнати, щоб провинний у недозволеному приховуванні Псіхеї не міг виправдовувати себе, ніби не знав, кого питають. — Проказавши таке прохання, вручає йому листок, де було записане ім'я Псіхеї та інші дані. Опісля без затримки йде собі додому.

8. Послуг Меркурія недовго довелося чекати. Він гасав по всіх країнах, виконуючи завдання, звертався з таким оголошенням: — Якщо хто-небудь зуміє спіймати або вказати місце, де переховується втікачка, царська дочка, служниця Венери, на ім'я Псіхея, нехай негайно заявить про це оповісникові Меркурію за муртійськими колонами[160]. В нагороду за повідомлення він одержить від самої Венери сім солодких поцілунків, причому один, найсолодший, — з ніжним доторком язика.

Коли Меркурій зробив таке оголошення, жадання дістати небувалу винагороду заохотило людей наввипередки розшукувати втікачку. Ця обставина остаточно вплинула на Псіхею: вона вирішила негайно здатися на милість Венери. Псіхея вже підходила до воріт володарки, коли раптом заступила дорогу їй одна із служниць Венери, на ім'я Звичка[161], і з усіх сил вигукнула: — Нарешті дійшло до тебе, ледаща служко, що в тебе є володарка. Невже при властивій тобі нахабності ти вдаватимеш, що не знала, яких великих зусиль коштувало нам розшукати тебе? Як-то добре, що ти попала в мої руки, немов у самі кігті Орка[162], бо тут же будеш покарана за свою непокірливість.

9. Брутально запустивши руку в волосся Псіхеї, вона потягла за нього, але та зовсім не опиралася. Як тільки Венера побачила, що Псіхея перед нею, ту ж мить зайшлася гучним реготом, — таким буває сміх у людей, охоплених божевільним гнівом. Вона трясла головою і, чухаючи праве вухо, загорлала: — Ага! Нарешті ти зволила навідатись до свекрухи! А може, ти прийшла перевідати свого чоловіка, який не може оклигати від рани, нанесеної твоєю рукою? Не журись, я прийму тебе так, як личить прийняти добру невістку! — і далі волала: — Куди ж ділись Турбота й Журба[163], мої служниці? — Коли викликані з'явились, Венера передала їм Псіхею, щоб ті покарали її. Вони, виконуючи жорстокий наказ, батожили Псіхею, безталанну, й катували на всі лади. Потім знову привели її перед очі володарки. Венера знову зареготала і мовила:

— Глядіть-но! Вона намагається зворушити мене своїм здутим животом, преславний плід якого має зробити з мене щасливу бабусю. Яке ж то щастя! Мене у розквіті віку називатимуть бабусею, а син нікчемної рабині прославиться як онук Венери! Зрештою я, недотепа, даремно кажу «син», бо шлюб нерівний, до того ж узято його десь у сільській глушині, без свідків, без згоди батька, то його не можна визнати дійсним[164]. Через те дитина від такого шлюбу буде незаконною, якщо я дозволю доносити цей плід.

10. З такою лайкою накидається вона на Псіхею, рве на ній на клапті одяг, тягне за волосся, гатить по голові, Жорстоко мотлошить. Потім бере пшеницю, ячмінь, просо, мак, горох, сочевицю, біб — усе це змішує і, висипавши на одну купу, каже: — Мені здається, така гидка рабиня нічим іншим не зможе прихилити до себе коханців, хіба що ревною службою. Ось зараз я переконаюсь, чого ти варта. Розбери-но оцю змішану купу зерна й відділи кожний його вид окремо до настання вечора. Потім покажеш, що в тебе вийшло.

Показавши Псіхеї величезну купу всіляких зерен, сама вирушає на якийсь весільний бенкет. А в Псіхеї навіть і не потяглась рука до такої надзвичайно складної, а то і взагалі нездійсненної роботи. Приголомшена жорстоким наказом, бідолаха заціпеніла, не здатна навіть і слово промовити. Враз якась малесенька польова мурашка, бачачи, що на Псіхею звалили непосильну роботу, змилосердилась над улюбленицею великого бога і, обурена жорстокістю її свекрухи, починає завзято поратись, скликає силу-силенну довколишніх мурашок і так умовляє їх: — Змилуйтесь, працьовиті вихованки землі, яка всіх годує, змилосердьтеся над дружиною Амура, чарівною жіночкою, поспішіть на допомогу їй у скрутний час. — Нахлинули одна за одною хвилі шестиногих істот і, хапаючи зернину по зернині, вмить розібрали всю купу і, розклавши за сортами, зникли з очей.

11. Коли споночіло, Венера вернулась з весільної учти напідпитку, напахчена й прикрашена вінками полум'яних троянд. Побачивши, як дбайливо виконана незвичайна робота, вона й каже: — Нікчемо, це не твоїх рук робота! Належить вона тому, кому ти сподобалася на його і твою біду! — І, кинувши Псіхеї окраєць черствого хліба, пішла спати. А Купідона, самотньо замкненого в окремій кімнаті, всередині будинку, суворо охороняли, почасти для того, щоб він у приступі безглуздих пустощів не підвередив собі рани, а почасти, щоб не зустрівся із своєю милою. Так під одним дахом провели втомливу ніч розділені й розлучені коханці.

Але тільки-но Аврора ступила на колісницю, Венера покликала до себе Псіхею і мовила так: — Ти бачиш он там гай, що тягнеться вдаль берегом річки? Його кущі починаються на сусідній горі. У цьому гаю блукають без пастуха дорідні вівці, руно яких міниться й сяє золотом.

1 ... 34 35 36 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози, або Золотий осел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози, або Золотий осел"