Читати книгу - "Кров Амбера"

Рендома, Фіона і Флори, Жерара і…

Він засміявся, що привело його до хворобливих конвульсій, і змусило схопитися за груди.

— Їм нічого тривожитися, — сказав він, — принаймні зараз…

— Що ти маєш на увазі?

— Подумай, — сказав він мені. — Я міг би козирнути назад у свою стару квартиру, налякати до чортиків нових мешканців і викликати «швидку допомогу». І міг би зараз уже бути в пункті швидкої допомоги.

— Чому ж ти цього не зробив?

— Я бував поранений і поважче, і виборсувався. Тут я перебуваю тому, що мені потрібна твоя допомога.

— О! Для чого ж?

Він подивився на мене, потім знову відвів погляд.

— Вона потрапила у велику біду, і ми повинні врятувати її.

— Кого? — Запитав я, вже знаючи відповідь.

— Мою матір.

Я хотів засміятися, але не міг, коли побачив вираз його обличчя. Була потрібна справжня сміливість, щоб просити мене допомогти врятувати жінку, яка намагалася мене вбити, не один раз, а багато разів, і, здається, зробила головною метою свого життя знищення моїх родичів. Сміливість, або…

— Мені більше нема до кого звернутися, — зізнався він.

— Якщо ти умовиш мене на це, Люк, ти заслужиш премію Комівояжера Року, — сказав я. — Але я готовий вислухати твої доводи.

— Знову пересохло в горлі.

Я сходив і знову наповнив склянку. Коли я повертався з ним, з коридору, як мені здалося, долинув легкий шум. Я продовжував прислухатися, поки допомагав Люку зробити ще кілька ковтків.

Напившись, він кивнув мені, але до цього часу я почув ще один звук. Я приклав палець до губ і глянув на двері. Поставивши склянку, я піднявся і пройшов через кімнату, прихопивши по дорозі меч.

Однак, перш, ніж я добрався до дверей, долинув тихий стук.

— Так? — Відгукнувся я, підійшовши до дверей.

— Це я, — долинув голос Вінти. — Я знаю, що Люк тут, і хочу побачити його.

— Щоб його прикінчити? — Уточнив я.

— Я вже сказала вам, що це не входить в мої наміри.

— Значить ви не людина, — сказав я.

— Я ніколи й не претендувала на це.

— Значить, ви не Вінта Бейль, — продовжив я логічний ланцюжок.

Тут послідувало тривале мовчання, і потім:

— Що буде, якщо це так?

— Тоді скажіть мені, хто ви?

— Не можу.

— Тоді дайте хоч чесну відповідь, — запропонував я, відштовхуючись від усіх зібраних на її рахунок здогадок, — і скажіть мені, ким ви були?

— Я не розумію, про що ви говорите.

— Відмінно розумієте. Виберете одного, будь-кого. Мені все одно.

Знову мовчання.

— Я витягла тебе з вогню, — сказала вона, — і не змогла впоратися з конем. Я померла в озері. Ти загорнув мене в свій плащ…

Це була не та відповідь, якої я очікував. Але досить хороша.

Вістрям меча я підняв клямку. Вона відчинила двері і поглянула на меч в моїй руці.

— Драматично, — зауважила вона.

— Ти справила на мене сильне враження, — відповів я їй у тон, — розповідями про оточуючі мене з усіх боків небезпеки.

— Здається, недостатньо, — вона, посміхаючись, увійшла.

— Що ти маєш на увазі? — Запитав я.

— Я не чула, щоб ти питав у нього що-небудь про блакитні камені і про те, як він через них наводив на тебе головорізів.

— Ти підслуховувала.

— Вроджена звичка, — погодилася вона.

Я повернувся до Люка і представив її.

— Люк, це Вінта Бейль… У деякому роді…

Люк підняв праву руку, не відриваючи погляду від її обличчя.

— Я хочу знати тільки одне, — почав він.

— Тримаю парі, що хочеш, — відповіла вона. — Збираюся я тебе вбити, чи ні? Гадай і далі. Я ще не вирішила. Пам'ятаєш, якось раз у тебе скінчився бензин північ від Сан-Луїс Обісно, і ти виявив, що пропав гаманець? Для повернення додому тобі довелося позичити грошей у подружки. А їй довелося потім двічі просити тебе, перш ніж ти повернув борг.

— Звідки ти можеш це знати? — Прошепотів він.

— А одного разу ти побився з трьома мотоциклістами, — продовжувала вона. — І мало не втратив око, коли один з них вдарив тебе ланцюгом по голові. Зажило, здається, добре. Я не бачу навіть шраму…

— Я переміг, — додав він.

— Так. Не дуже багато людей можуть підняти «Харлі» так, як це зробив ти, і жбурнути його.

— Я повинен знати, — сказав він. — Як ти про це довідалась?

— Можливо, я й скажу тобі як-небудь, — сказала вона. — Я згадала про це просто, щоб ти залишався чесним. Тепер я маю намір поставити тобі кілька запитань, і твоє життя буде залежати від того, наскільки чесні відповіді. Зрозуміло?

— Вінта, — перебив я її. — Ти казала, що не зацікавлена у вбивстві Люка.

— Він не стоїть у верхній частині мого списку, — підтвердила вона. — Але якщо він якось причетний до того, хто в ньому представлений, то така можливість у нього з'явиться.

Люк позіхнув.

— Я скажу про блакитні камені, — пробурчав він. — В даний час я нікому не доручав вистежувати Мерліна за їх допомогою.

— Чи могла Ясра кому-небудь доручити вистежити його таким способом?

— Можливо. Цього я просто не знаю.

— А як щодо того, хто напав на нього минулої ночі в Амбері?

— Вперше про це чую, — сказав він і закрив очі.

— Подивися на це, — наказала вона, виймаючи з кишені блакитний гудзик.

— Впізнаєш його?

— Ні, — відповів він і знову закрив очі.

— І ти тепер не маєш наміру заподіяти будь-яку шкоду Мерліну?

— Цілком правильно, — відповів він завмираючим голосом. Вона знову відкрила було рот, але втрутився я:

— Нехай спить. Нікуди він не дінеться.

Вона кинула на мене майже сердитий погляд, а потім кивнула.

— Ти маєш рацію.

— Так що ж ти збираєшся робити тепер? Вбити його, поки він ні про що не підозрює?

— Ні, — відповіла вона. — Він говорив правду.

— І це щось міняє?

— Так, — повідомила вона мене, — на даний час.

7

Мені дійсно вдалося досить непогано виспатися незважаючи на всі перешкоди, включаючи шум віддаленої собачої свари і силу-силенну завивань. Вінта не мала бажання продовжувати гру в питання і відповіді, а я не хотів, щоб вона і далі турбувала Люка. Я переконав її піти і дати нам відпочити. Задрімав я в зручному кріслі, поклавши ноги на стілець. Я сподівався продовжити розмову з Люком наодинці. Пам'ятається, я тихо розсміявся безпосередньо перед тим, як заснути, коли спробував вирішити, кому з них я довіряю менше.

Розбудили мене перші ознаки світанку і пташине щебетання. Я потягнувся кілька разів і попрямував у ванну. Поки я вмивався, то почув, як Люк кашлянув, потім прошепотів моє ім'я.

— Якщо в тебе немає