Читати книгу - "Інґа"

із подивом (і задоволенням) дізнався, який він привабливий для жінок. «Нічого не можу вдіяти, — писав він Біллінґсу. — Це не через мою зовнішність, бо я не красивіший за інших. Отже, це через мою особистість»{264}. Коли друг заперечив, запевняючи, що успіх Джека залежить від заможності його родини, той запропонував Біллінґсові піти на подвійне побачення з іншими дівчатами і помінятися ролями. Джек все одно переміг і звабив дівчину.

Джек втратив цноту із повією в Нью-Йорку (він усе життя користуватиметься їхніми послугами), але незабаром усвідомив, як багато навколо охочих до сексу партнерок. Йому особливо подобалося те, що він зміг спокусити більше жінок, ніж його старший брат, якого вважали красивішим і набагато атлетичнішим. Його первісний шарм у цих справах змінився вульгарністю. У Гарварді він хвалився паркувальникові — якщо жінка не переспить з ним на першому ж побаченні, він більше їй не зателефонує. Біллінґсу ж похвалявся: «Тепер я можу прилаштовувати свій кінець так часто і легко, як лише забажаю, і це крок у правильному напрямку»{265}.

Уже президентом Джек зізнався британському прем’єрові Гарольду Макміллану (який зіграє ключову роль в історії Інґи): «Якщо в мене немає жінки три дні, починається жахливий головний біль»{266}. Тож на той час він точно не страждав від щоденного головного болю, бо рідко обходився три дні без сексу. Кількість жінок, з якими він спав, сягала сотень. Деякі з них були відомими актрисами, як-от Мерилін Монро, Джін Тірні, Енджі Дікінсон, і вже 61-річна Марлен Дітріх, та здебільшого він зачаровував студенток, моделей, стюардес, медсестер, офіціанток і танцівниць — більш-менш привабливих жінок, які мали зайвих 10–15 хвилин. Єдине, що їх об’єднувало — Джек не був нікому з них вірним, нікому — окрім однієї.

З відомого нам, відколи Джек почав зустрічатися з Інґою у жовтні 1941-го і до літа 1942 року, він їй не зраджував. Що особливо примітно, бо на той час у нього було багато спокус, які б могли звести зі шляху вірності. Як зазначав Джон Уайт, після наводнення Вашинґтона такою кількістю привабливих молодих дівчат, що приїхали працювати, «на одного чоловіка припадало шість жінок! Це був чудовий час»{267}.

Шість-вісім місяців вірності можуть не виглядати якимось особливо довгим періодом, але він був (і буде й надалі) для Джека безпрецедентним. Крім того, це найпромовистіше свідчення того, що Бетті Сполдінґ та інші мали рацію, коли говорили про відмінність стосунків Джека з Інґою від усього, що в нього було з рештою жінок, і що Інґа мала на нього найбільший з усіх них вплив.

Розділ 20
«Я не такий здібний, як мій брат Джо»

За усієї пристрасті, зв’язок Джека та Інґи не був гламурним. Ще до військової служби Джек любив проводити час зі своїми пасіями в найгарячіших нічних клубах Нью-Йорка на кшталт Stork Club or El Morocco. Тепер його побачення стали набагато обачнішими і буденнішими: він служив у флоті і зустрічався із заміжньою жінкою.

Меню їхніх спільних вечер десь або вдома у Інґи здебільшого було незмінним: стейк, горох, морква, пюре та морозиво. Все це Джек любив і, здається, ніколи не втомлювався від одноманітності, хоча легка їжа, напевно, виявлялася поступкою його слабкому шлункові. Крім того, Джек не дуже шанував алкоголь і вживав його рідко, так само й Інґа.

Якщо вони не влаштовували «подвійних побачень» з Кік та Джоном Уайтом, то зустрічалися з іншими друзями Кеннеді. Якщо в місті були Макдоналд чи Біллінґс, то вони грали у тачбол, який Інґа називала «незбагненною грою для данки»{268}. Якщо ж погода була кепською чи не було настрою, то грали або вдома в Інґи, або у Кік, не надто дбаючи про ризик розбити лампу чи зламати кінцівку.

Але найбільше (крім, можливо, сексу) в стосунках Джека та Інґи відбувалося розмов — про друзів, про війну, але переважно про майбутнє Кеннеді. «Йому виповнилося двадцять чотири, і він розривався між військовою службою своїй країні та навчанням у коледжі, —писала Інґа згодом. — Ми нерішуче і жартома мріяли, що одного дня він стане президентом. Він сміявся і казав: “Якщо я коли-небудь вирішу балотуватися, ти можеш стати керівником мого штабу”»{269}.

Та грайливий тон Джека міг збити з пантелику щодо серйозності його намірів розглянути політичну кар’єру. І не просто якусь кар’єру: Інґа стала першою, кому він довірив свій план стати президентом. Однак на шляху його амбіцій була серйозна перешкода: старший брат Джозеф П. Кеннеді.

У день народження Джо-молодшого його гордий дід, бостонський мер Джон «Медовий Фітц» Фітцджеральд, заявив репортерам: «Звісно, він стане президентом Сполучених Штатів. Його батько і мати вже вирішили, що він піде у Гарвард, де гратиме у футбольній та бейсбольній командах, і до того ж, отримає всі відзнаки за прекрасне навчання»{270}. Для клану Кеннеді це були не лестощі, а пророцтво.

За словами біографа Доріс Кірнс Ґудвін, Джо-молодший був «дитям, обдарованим богами… сильним, дуже вродливим, з темно-синіми очима і здоровим тілом, сповненим жвавості, здоров’я й енергії». Вона писала, що батьки без тями обожнювали Джо-молодшого, і «вже від одного звуку його голосу на обличчях Роуз та Джо-старшого з’являлися сяйливі усмішки»{271}.

З іншого боку, Джек був хворобливим, неорганізованим, розхристаним і тому попервах сидів