Читати книгу - "Пірати Співучих островів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Певна річ, на Землі, бо тут вона може побалакати з ним, які капелюшки тепер наймодніші, а він може купити їй хутро з шиншили і взагалі засипати її квітами.
От фантастка! Опівдні була вождем Чорних Стоп, а ввечері вже має чоловіка-космонавта. Чудова дівчина, тільки забагато вигадує.
— Де ти бродиш? — запитала вона, повернувшись нарешті з Місяця на Землю.— Аби ти знав, хто тут був!
— Хто? — поцікавився я.
— Уяви собі, Лоллобріджіда.
Іво здвигнув плечима.
— То тобі тільки здалося. Відки б це в Будві взятися Лоллобріджіді?
— Тут нібито знімають якийсь італо-югославський фільм, тож вона й приїхала.
Я не здолав уявити собі Лоллобріджіди, бо не мав ніякісінького поняття, хто то. Тому сказав дипломатично:
— Це справді цікаво...
— Сиділа з якимось типом он за тим столиком. Певно, режисер або продюсер. А поводилася так, наче вона не Лоллобріджіда, а звичайна жінка...
— А як вона мала поводитися? — втрутився Іво.
Геля не встигла відповісти, бо саме в цю мить біля нашого столика появився найбільший вибрик природи — Вацусь. Я вже давно забув про нього. Але він так сердечно поздоровкався до мене, ніби ми зовсім недавно розсталися з ним під пальмами, до того ж як найлуччі друзі.
— Чао! Ти чув, що сталося?
— Ні, — відказав я, але почути від нього мені не хотілося.
— Бомба, брате! В Герцегновому на одну англійку напала акула.
Нарешті якась пристойна вістка! Мені було шкода англійки, але ж я не міг відповідати за дії акули.
— Звідти приїхав один француз,— вів далі Вацусь, — і розповідав за обідом. Англійка виплила з чоловіком на яхті в море, і там їй закортіло покупатися. Відплила трохи, а тут акула...
— От бачиш! — вигукнула Геля і зневажливо глянула на Іва.
— Не вірю, — здвигнув плечима Іво.
— Це факт! — обурився Вацусь. Він говорив дуже схвильовано, наче сам був тією акулою або принаймні англійкою.— Там, кажу вам, такий переполох, люди бояться купатися!
— А що з англійкою?
— Вона нібито встигла втекти, бо чоловік здалеку побачив хижака і подав жінці руку, але все одно відкусив їй стопу.
— Чоловік?
— Не чоловік, а хижак — акула!
— Точнісінько, як у фільмі, — недовірливо мовив Іво. — Було про це в газеті?
— Як могло бути, коли це сталося сьогодні перед обідом?
— То мають сказати по радіо, в останніх новинах.
— Авжеж! Тільки вони навмисне не скажуть — бояться, щоб закордонні курортники не повтікали.— Вацусь сів на стілець і окинув усіх поглядом, силкуючись побачити, яке враження він справив на нас.
На мене, мушу визнати, величезне. Я вже перестав, було, вірити в акул, а тут така звістка! Я хотів обняти Вацуся, та поки наважився, він глузливо осміхнувся і запитав:
— Ну, як там ваш труп?
Йшлося, звісно, про мамута.
— Держиться,— згорда відповів я.— А ваш катафалк, якого нам довелося тягти на буксирі? — докинув зневажливо.
— Нічого й казати, в Тітограді сиділи два дні, поки поставили його на колеса. Купу грошей витратили. Старий сказав, що після цього сезону купить нового «фольксвагена», а «опеля» продасть у Варшаві. Я волів би «мерседеса», то хоч машина!
— Може, «фіата»? — засміялась Геля.
— Волів би «мерседеса-200». Капітальна машина! Старий твердить, що йому бракує двох тисяч доларів. Хай трохи покрутиться. Ти де мешкаєш? — запитав Вацусь ні сіло ні впало.
Я трохи загаявся з відповіддю. Сказати «під зірками» — ще подумає, що в мене кепсько з головою. Я й сам до пуття не знав, де, власне, мешкаю. На щастя, Геля знала те лучче за мене. Надувши злегенька губи, вона примружила котячі очі й випалила:
— Не знаєш? На острові Свети Стефан!
Геля одразу розкусила Вацуся і так йому тим островом допекла, що в нього писок витягнувся.
— За дев’ять
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пірати Співучих островів», після закриття браузера.