Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

твоя сім’я. Ти брехала мені, так виходить?

Олена зітхнула. Сказати, що розмова не була легкою — це просто заквітчати ружами каналізаційні труби, які прорвало досить давно. Сама винна, так їй і треба. Якби не ховалася від лікарів перший триместр вагітності та здуру домашній телефон не залишила в жіночій консультації, та вчасно з Даною поговорила б — усе було б інакше. А тепер — ось тобі ложка, Олено Тиктор, і наминай кашу, яку сама ж і заварила, аж доки не вдавишся.

— Дано, послухай мене, тільки дуже уважно. Лікарі… вони теж люди. Вони помиляються, деколи — завчасно панікують, бо за кожен… за кожну таку породіллю, як я…

— Ти ще не породілля.

— Маєш рацію. Тоді просто — за кожну таку, як я, вони дістають по шапці. Природно, що вони не хочуть зв’язуватися… Їм легше послати жінку на аборт, та й по всьому. Але аборт — це завжди вбивство, зарубай це собі на носі. Завжди!

— Але твої нирки…

— Годі. Моє здоров’я… таки не найкраще, але я цілком здатна народити цілу купу дітей. У тебе буде брат — правда ж, класно?

— Чому саме брат? — вони сиділи на кухні, й Дана сьорбала чай так зосереджено, ніби від цього залежала доля всього світу. До чаю тітка щедрою рукою плеснула коньяку — про навчання сьогодні вже не йшлося. — Може, ще дівчинка народиться…

— Не може, — Олена перегнулася через стіл і скуйовдила небозі волосся. — Одна дівчинка в мене вже є. Ні, це буде син. Козак. Я це відчуваю. І я маю на це право. Я ж маю право на щастя?

— Мабуть… а ти точно впевнена, що все буде гаразд?

— На всі сто відсотків, — ‘ тітка підморгнула. — Фірма гарантує.

Дана мовчки допила чай і раптом спитала:

— То від кого дитина?

— Навіть не уявляю. Мене ще можна звинуватити в легковажності, але в надмірній цікавості — ні.

Неждана гикнула.

— Це що, жарт?

— Ну звичайно, — погляд в Олени зробився замріяним. — Ти його не знаєш, але він — дуже хороший чоловік.

— Якщо це справді так, то де твоя обручка?

— Він не мусульманин.

Натяку Дана не зрозуміла.

— А при чім тут віра?

— У нього вже є дружина. І діти. Двоє дівчаток. Три рочки і два.

— Он воно що. Справді, дуже хороший чоловік. Прекрасний, я б навіть сказала. Мабуть, добрий сім’янин.

— Не суди його, Дано.

— Він знає? — дівчина підхопилася і забігала по кухні, перевішуючи з місця на місце ганчірки — перша ознака сильного хвилювання.

— Сядь, — тихо попросила тітка. — Тобі доведеться ще раз вислухати мене.

— У мене зараз вуха опухнуть, — поскаржилася Дана, та все ж наново вмостилася на табуретці. — Ну, давай. Говори. Тільки не починай з лекції про складне життя і ще якусь маячню — я для цього не в настрої. Говори конкретно — так чи ні?

— Ні. Він нічого не знає. І не дізнається.

— А це ж чому?

— А ти як вважаєш?

Дана подумала.

— Бо він одружений? — припустила вона.

— Не тільки.

— Ще є якась причина?

— Є. Він значно молодший за мене, багатий, але насправді — самотній.

— Боже, — Неждана театрально притулила руки до грудей, — яке горе! Жах який!

Тітка насупилася.

— Не блазнюй. Ти й уявлення не маєш, яке це насправді горе.

— Ні? Якщо я не маю про це уявлення, то хто тоді його має?

Олена знітилася.

— Пробач. Я хотіла сказати… я мала на увазі, що зараз цих юних скоробагатьків розвелося, як тарганів на смітнику. Їх безліч. Вочевидь, це такий час…

— Поганий час.

— І вони…

— Поспливали. Як лайно.

— Не кажучи вже про те, що перебивати дорослих нечемно, звідки математик знає такі слова?

— У шкільному туалеті на стіні написано. Продовжуй.

— Добре. Нехай буде так. Поспливали. Більшість, але не всі. Є винятки. І один із таких — він. Стався до цього, як тобі завгодно, але він — справжній чоловік. На такого можна опертися у скрутну хвилину. Добрий, надійний, спокійний…

— Тільки трохи жонатий.

— Було б дивно, якби ні. Такі, як він, на дорозі не валяються. Статки свої він нажив відносно чесно…

— Справді? І як це — «відносно чесно»? Купив собі банк на кишенькові гроші?

— З тобою важко говорити, — тітка Олена перевела дух. — Ти надто доросла. Навіть зараз, у свої п’ятнадцять. Як ти здогадалася, що він — фінансист?

— Та що тут здогадуватися? Ти працюєш у банку, правильно? За тобою вічно приїздить якась крута іномарка. Це не службова машина і вочевидь не авто клерка з