Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

й свої ріднесенькі, котрі з вищою освітою, домовину клепають. А потім, ти пам’ятаєш, скільки всього місця у нашому ка-пе-зе?

- Чому ж у ка-пе-зе? Ми ж не садисти. Нехай медицина допоможе.

- А ти знаєш, скільки наша медицина має койок для лікування наркозалежних? Мізер! Та й ті вже зайняті. По двоє на ліжку лежать.

- Знаю, товаришу генерал. Бо вивчав проблему. Але то вже не наш клопіт, а медицини. Бо якщо ми покладемо на стіл результати комплексної перевірки, то вони забудуть про честь мундиру, точніше, білого халату, і заспівають зовсім іншої пісеньки. Але краще, якщо з головним наркологом Києва поговорите ви особисто.

- Поговорю, поговорю… чорт із тобою. А тепер - зводь усе докупи, бо ти нас усіх задовбав цими… як їх…

- Ліричними відступами, - несподівано для мене виявив свою гуманітарну ерудицію Полковник. До речі, не вперше.

- Єсть звести все докупи! Згідно з попередньою слідчою версією Дембель прилучився до наркотиків у армії. Ймовірно - курив гашиш. У Середній Азії це не проблема. Запитайте будь-кого з військових особістів - від Карпат і до Курил - яка у них інструкція щодо посилок і бандеролей строковикам з Середньої Азії? Перевіряти вміст в обов’язковому порядку і якнайстаранніше. Лимони на чотири частини ріжуть!

- Знову ти, Сирота, зі своїми фантазіями. Тебе послухати, так там у Туркво всі наркомани. А потім - наш Дембель не азіат, а стовідсотковий слов’янин. Конкретні докази у тебе є?

- Щонайменше два, товаришу генерал. Перший: зі свого міліцейського досвіду знаю, що наркоман дуже рідко одразу «сідає на голку». Там який ланцюжок? Спочатку курять: у нас коноплі, за Каспієм - гашиш. Потім починають ковтати таблетки. Як вони самі кажуть, переходять на коліщатка. І нарешті - ін’єкції. Маковий відвар на першому етапі, далі шукають чогось міцнішого. З внутрішньом’язових уколів переходять на вени, потім колються розігрітою гидотою… а це вже, даруйте, повний абзац: руйнація мозку і нервової системи.

- Приймається. Давай другий доказ.

- Мозоль на плечі у вбитого. Натер ременем від автомату. Причому - в останні місяці служби. Себто, перед демобілізацією, точніше - звільненням у запас, але не будемо бавитися дефініціями. А строковик за півроку до наказу - то вже навіть не «дід», а «супердід». Його просто так у караул, та ще й через день не призначають. Щось там у нашого покійника було… і не самоволка. І не вживання алкогольних напоїв. А щось серйозніше. Можливо, заловили на наркоті - от і покарали. Чи пожаліли…

- Пожалів вовк кобилу! - озвався Старий.- Замість лікувати поставили на пост, та ще й зі зброєю. Хоча - я розумію… в армії теж є своя статистика. І там теж діє припис, що в Радянському Союзі наркоманії не існує.

- А якщо командир частини на додачу збирається поступати до Академії генштабу, - це вже Полкан втрутився в дискусію, - то там не те що наркомана, самогубцю в барханах прикопають. І дезертирство замнуть. Знаю я цих… армійських… чистоплюїв! Навіть як із армії без пенсії витурять, вони на важку роботу не йдуть, ні за які гроші! Папірці у жеках чи в «цивільній обороні» перекладають - з одного кінця столу на другий. Захиснички, мама їхня комсомолка!

- Так, дозвольте мені, товариші офіцери! - перебрав на себе командування Генерал. - Скоротимо час і побережемо нерви, бо якщо капітану Сироті дати волю, то він, як та… з «Тисячі і одної ночі»… буде нас до ранку версіями тішити. Доведеться мені все докупи зводити. Що ми маємо? Убитий, він же Дембель, в якийсь спосіб заволодів великою партією наркотиків. Два варіанти: він мав їх ще комусь передати, але цього не зробив і став торгувати ними сам. Або: торгувати доручили саме йому, але він не повернув постачальнику його долю виручки. Той або приїхав сам, або когось спеціально надіслав. Дембель, вочевидь, відбріхувався, але де залишки товару, проговорився. З п’яних очей. Може для того його й поїв в «Динамо» таємничий азіат.

- Дозвольте доповнити, товаришу генерал. Можливо, не тільки коньяком поїв. Офіціант засвідчив: Дембель спочатку сидів похмурий, потім пішов до туалету і повернувся жвавенький. Не інакше, як дозу прийняв. І необов’язково наркотиків. Кажуть, є такі препарати, від яких язик розв’язується.

Генерал подивився на мене так, наче бачив уперше. Потім обмінявся поглядами з Полковником і Старим. Наш Партизан поліз у коробку по чергову цигарку, а Полковник дуже красномовно і чітко зобразив жестом руки зашморг.

- Товаришу капітан… я розумію, «є в нас звичай на Русі - слухать на ніч Бі-Бі-Сі». Але зовсім необов’язково виляпувати про те, що почув, у присутності свого керівництва. Хоча б для того, щоб не підставляти це керівництво. Капітан Сирота!? Не чую!

- Єсть, товаришу генерал!

- Що - єсть?

- Єсть - не підводити начальство під монастир.

- Приймається! З уточненням: не під монастир, а під вулицю Орджонікідзе. (На вулиці Орджонікідзе, нині Банкова, в Києві містилися дві важливі установи - Спілка письменників УРСР і ЦК компартії України. Генерал, звісно, мав на увазі ЦК).

- А що найприкріше, товариші офіцери, - раптом почав бідкатися наш Шеф, - сидить там таке от… в армії не служило, бо відкосило через військову кафедру, міліціонера тільки через вікно чорної «Волги» бачило, а тобі, старому лягавому, вказівки дає… мать! А до того - в приймальні маринує, як ту тюльку, скотина!

Я з цікавістю нашорошив вуха, але Генерал, вочевидь, опам’ятався і розвивати тему далі не став. Відпустив нас усіх, навіть без традиційного: «Щоби завтра були конкретні результати, а не казки цієї… як її… одне слово - прізвище забув, але ви знаєте».