Читати книгу - "20 000 льє під водою"

очікував кілька хвилин, поки денне світило не вийшло з-за хмари. І упродовж цього часу, жоден м’яз його руки не здригнувся, немов секстан тримала рука статуї.

— Полудень, — сказав капітан. — Пане професоре, чи не бажаєте ви…

Я кинув останній погляд на жовтуваті води, котрі омивали, безсумнівно, японські береги, і зійшов слідом за ним у салон.

Там капітан зробив за допомогою хронометра обчислення, визначив довготу даного місця і перевірив свій розрахунок за попередніми кутомірними спостереженнями.

Потім він сказав:

— Пане Аронаксе, ми знаходимося під сто тридцять сьомим градусом і п’ятнадцятьма мінутами західної довготи…

— За яким меридіаном? — жваво запитав я, сподіваючись, що відповідь капітана проллє світло на його національність.

— Пане, — відповів він, — у мене різні хронометри, поставлені за Паризьким, Грінвічським і Вашингтонським меридіанами. Але на вашу честь я вибираю паризький.

Відповідь не з’ясувала абсолютно нічого. Я уклонився, а капітан продовжував:

— Під ста тридцятьма сьома градусами і п’ятнадцятьма мінутами західної довготи від Паризького меридіана і під тридцятьма градусами і сьома мінутами північної широти, іншими словами, у трьохстах милях від берегів Японії. Отже, сьогодні, восьмого листопада, опівдні, починається наша кругосвітня подорож під водою.

— Боже нас борони! — сказав я.

— А тепер, пане професоре, — додав капітан, — продовжуйте свої заняття. Я наказав узяти курс на схід-північний-схід і йти на глибині п’ятдесятьох метрів. На карті щодня буде позначатися пройдений нами шлях. Салон у вашім розпорядженні.

А тепер дозвольте залишити вас.

Капітан Немо уклонився і вийшов. Я залишився наодинці зі своїми думками. Я думав про капітана «Наутілуса». Чи довідаюся я коли-небудь, якої національності ця загадкова людина, що відреклася від своєї батьківщини? Що викликало у нього ненависть до суспільства, можливо, ненависть, що жадала помсти? Чи не з тих він невизнаних учених, не з тих геніїв, яких, як говорить Консель, «скривдив світ»? Чи не сучасний Галілей, чи не жрець науки, як американець Морі, учена кар’єра якого була перервана політичними подіями? Невідомо! Випадок привів мене на борт його судна, і життя моє було в його руках. Він зустрів мене холодно, але не відмовив у гостинності. Жодного разу не потис він моєї простягненої руки. Жодного разу не подав мені своєї руки!

Цілу годину провів я в роздумах, намагаючись проникнути в хвилюючу таємницю цієї людини. Мимохідь погляд мій упав на карту Землі, розкладену на столі; і я, водячи пальцем по карті, знайшов точку схрещення довготи і широти, зазначену капітаном Немо.

В океанах, як і на материках, є свої ріки. Це океанічні течії, що їх легко, упізнати за кольором і температурою і найзначніша з них відома під назвою Гольфстрім. Наука нанесла на карту земної кулі напрямок п’яти найголовніших течій: перша на півночі Атлантичного океану, друга на його півдні, третя на півночі Тихого океану, четверта на його півдні і, нарешті, п’ята в південній частині Індійського океану. Цілком імовірно, що в північній частині Івдійського океану існувала і шоста океанічна течія у ті часи, коли Каспійське й Аральське моря і великі озера Азії становили суцільний водний простір.

Шлях «Наутілуса» лежав упродовж однієї з таких течій, позначеної на карті під японською назвою Куро-Сіво, що значить «Чорна ріка». Вийшовши з Бенгальської затоки, зігріта палючими променями тропічного сонця, ця течія проходить через Малаккську протоку, йде уздовж берегів Азії і, огинаючи їх у північній частині Тихого океану, досягає Алеутських островів; вона захоплює із собою стовбури камфорного дерева, тропічні рослини і різко відрізняється яскраво-синім кольором своїх теплих вод від холодних вод океану.

Я вивчав шлях цієї течії на карті, уявляючи собі, як вона губиться в безкраїх просторах Тихого океану; і уява так захопила мене, що я не помітив, як Нед Ленд і Консель увійшли до салону.

Мої супутники не могли отямитися від подиву, побачивши чудеса, що стали перед їхніми очима.

— Де ж ми знаходимося? Де? — вигукнув канадець. — Чи не у Квебекському музеї?

— З дозволу сказати, — зауважив Консель, — скоріше в маєтку Соммерара!

— Друзі мої, — сказав я, запрошуючи їх підійти ближче, — ви не в Канаді і не у Франції, а на борту «Наутілуса», у п’ятдесяти метрах нижче рівня моря.

— Доводиться повірити, раз пап так говорить, — сказав Консель. — Але, зізнаюся, цей салон може здивувати навіть такого фламандця, як я.

— Дивуйся, друже мій, та, до речі, оглянь вітрини, там знайдеться багато цікавого для такого класифікатора, як ти.

Заохочувати Конселя не було потреби. Схилившись над вітриною, він уже бурмотів щось мовою натуралістів: «черевоногі, клас тварин типу молюсків, сімейство сурмачів, рід вужівки, вид мадагаскарської ципреї».

Тим часом Нед Ленд, мало обізнаний у конхіології, розпитував мене про моє побачення з капітаном Немо. Чи довідався я, хто він, звідки прибув, куди прямує, у які глибини затягує нас. Коротше кажучи, він задавав мені тисячу запитань, на які я не устигав відповідати.

Я повідомив йому усе, що знав, вірніше, чого я не знав, і у свою чергу запитав його, що він чув або бачив зі свого боку.

— Нічого не бачив, нічого не чув, — відповів канадець. — Навіть із команди судна ніхто мені на очі не трапив. Невже й екіпаж електричний?