Читати книгу - "Хрещений Батько"

комірчину, Клеменца відчинив сейф, витяг пістолет і подав його Лампоне.

— Стрілятимеш з цього, — сказав він. — Його ніколи не зможуть засікти. Як покінчимо з цим ділом, забери жінку з дітьми і поїдь до Флориди. За свої гроші, а я тобі пізніше поверну. Відпочинеш, засмагнеш. Зупинишся в нашому готелі в Майамі-Біч, щоб я міг завжди, коли мені треба, розшукати тебе.

В двері комірчини постукала Клеменцова жінка, сповіщаючи, що приїхав Полі Гатто. Він сидів у машині коло виїзду з гаража. Клеменца вийшов через гараж, Лампоне йшов слідом. Всідаючись на переднє сидіння, Клеменца з роздратованим виглядом буркнув щось на зразок привітання й глянув на годинник, ніби перевіряючи, чи не спізнився Гатто.

Хитрун з тхорячою мордою пильно стежив за ним, намагаючись проникнути в його думки. Він ледь здригнувся, коли Лампоне опустився на заднє сидіння за ним. Полі попросив:

— Рокко, пересунься на той бік, ти ж не скляний. Здоровань, затулив мені дзеркальце, і я не бачу, що там ззаду.

Лампоне покірно пересів на сидіння за Клеменцою, наче таке прохання було найзвичайнішою річчю в світі. З кислим виразом Клеменца сказав, звертаючись до Гатто:

— Чорти б його взяли, цього Сонні, здається, перелякався, як баба. Вже думає залягти на матраци. Треба підшукати місце на Вест-Сайді. Полі і ти, Рокко, обладнаєте його на випадок, коли дадуть команду всім бойовикам перейти туди. Можеш підказати що-небудь путяще?

Як він і сподівався, очі Гатто жадібно загорілися. Полі клюнув на гачок і, думаючи, як оцінить таку інформацію Солоццо, забув про власну безпеку. До того ж Лампоне теж чудово грав свою роль, неуважно розглядаючись довкола крізь вікно. Клеменца ще раз похвалив себе за вдалий вибір. Гатто знизав плечем:

— Треба подумати.

Клеменца буркнув:

— А поки думаєш, не забувай їхати, бо я збираюся потрапити в Нью-Йорк ще сьогодні.

Полі був чудовий водій, в цей час на дорозі до міста траплялось небагато машин, і ранні зимові сутінки лише починали густішати, коли вони вже заїжджали в місто. В машині не розмовляли. Клеменца наказав Полі поїхати до Вашингтонових пагорбів. Він намітив собі кілька житлових будинків, наказав поставити машину неподалік від Артур-авеню і чекати. Лампоне також залишився в машині. Клеменца пройшов кілька кварталів і в ресторані «Вера Маріо» перехопив легеньку вечерю — телятину з салатом. Кивком голови привітався з кількома знайомими. За годину він знову був коло машини. Гатто і Лампоне чекали на нього.

— Чорти-що, — підсумував Клеменца, — сказали, що ми знову потрібні на Лонг-Айленді. Придумали для нас іншу роботу. Сонні каже, що з переїздом можна ще зачекати: Рокко. Ти живеш у місті, тебе підкинути?

— Я залишив машину коло вашого дому. А моїй старій кудись приспічило завтра зранку, — спокійно відповів Рокко.

— Як хочеш, — сказав Клеменца. — Тоді тобі доведеться їхати назад з нами.

І знову на зворотному шляху до Лонг-Біч ніхто не промовив ані слова. Коли вже повернули з шосе на дорогу до містечка, Клеменца раптом сказав:

— Полі, зверни на узбіччя. Треба відлити.

Працювавши стільки часу в капореджіме, Гатто знав, що товстий Клеменца мав слабий сечовий міхур; він не раз звертався до нього з такими проханнями. Гатто з'їхав з асфальту на м'яке узбіччя, за яким починалася драговина. Клеменца виліз із машини, зробив кілька кроків у кущі і справив малу нужду. Потім, відчинивши дверцята, щоб знову сісти в машину, швидко зиркнув уперед і назад по дорозі. Ніде не видно світла від фар, дорога вільна.

— Поїхали, — сказав Клеменца. І в машині миттю гримнув пістолетний постріл. Полі Гатто неначе рвонувся уперед, його тіло зависло на кермі, а потім знову зсунулося на сидіння. Клеменца спритно сахнувся назад, щоб до нього не долетіли скалки черепа й кров.

Рокко Лампоне виліз із машини. Він ще тримав у руці пістолет. Потім розмахнувся й жбурнув його в драговину. Вони з Клеменцою заквапилися до іншої машини, яка стояла неподалік. Лампоне поліз під сидіння й узяв ключ, залишений для них. Завів машину і відвіз Клеменцу додому. Потім, щоб не вертатися назад тією ж дорогою, поїхав дорогою «Джонс-Біч-Козвей», аж поки не добрався до «Норзерн-Стейт-Парквей». Потім переїхав на «Лонг-Айленд-Експресвей», через міст «Уайтстон-Брідж» переїхав Бронкс і вже звідси добрався до свого будинку на Манхеттені.

Розділ 7

За день до нападу на дона Корлеоне його найсильніший, найвідданіший і найстрашніший васал готувався до зустрічі з ворогом. За вказівкою самого дона, Лука Бразі зав'язав контакти з силами Солоццо ще кілька місяців тому. Лука став учащати до нічних клубів «родини» Татталья, де зійшовся з однією з їхніх найшикарніших повій. У ліжку скаржився їй, що його затирають у «родині» Корлеоне і не оцінюють належно. Поволочившись тиждень із нею, Лука зустрівся з Бруно Татталья, власником того нічного клубу. Бруно, наймолодший з братів, видимо, не був зв'язаний з «родинним ділом» — проституцією, але його відомий нічний клуб цибатих красунь-танцівниць давав добру школу багатьом майбутнім повіям Нью-Йорка.

Уже на першій зустрічі Татталья відверто запропонував Луці працювати в їхній «родині» виконавцем вироків. Загравання тривало майже місяць. Лука взяв собі роль запамороченого коханням до молодої гарненької дівчини, Бруно Татталья — роль бізнесмена, що намагається переманити доброго службовця в конкурентів. Під час однієї з таких зустрічей Лука вдав, що вже вагається, і сказав:

— Тільки зрозумійте одну річ — я ніколи не виступлю проти Хрещеного. Я поважаю дона Корлеоне і розумію, що в «родинному ділі» він мусить давати перевагу своїм синам переді мною.

Бруно Татталья був людиною нового покоління, яке не дуже приховувало свою зневагу до старих «вусатих ведмежатників» на зразок Луки Бразі, дона Корлеоне і навіть власного батька. Проте він поводився перебільшено ввічливо.

— Мій батько не збирається доручати тобі щось проти «родини» Корлеоне, — сказав він. — Навіщо це йому? Тепер усі ладнають між собою, не так, як за давніх часів. Просто, якщо ти шукаєш собі іншу роботу, я можу замовити слівце перед батьком. Такі люди, як ти, завжди необхідні в нашому бізнесі. Це важкий бізнес і потребує міцних людей, щоб забезпечити нормальну роботу. Свисни мені, якщо надумаєшся.

— Мені і на старому місці непогано, — відрізав Лука, і вони більше не говорили на цю тему.

За задумкою Лука