Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

настання ж тільки кінцевого наслідку, без проміжного, говорить про те, що має місце якийсь інший склад злочину. Так, заподіяння смерті з необережності, без наявності умисного тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікується не як закінчений злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, а за ст. 119 КК чи за іншими нормами, які передбачають заподіяння смерті через необережність.

Коли у статті Особливої частини названо кілька наслідків альтернативно (для цього характерно використання сполучників "або-або", "а так само", "чи", прийом перерахування "через кому"), то для визнання злочину закінченим достатньо настання хоча б одного з таких наслідків. Наприклад, злочин, передбачений ч. 2 ст. 345 КК є закінченим з моменту заподіяння потерпілому або легкого, або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

У статтях Особливої частини чинного КК зустрічається і такий прийом формулювання диспозиції, коли використані терміни охоплюють як відповідну дію, так і наслідки. Мова йде, зокрема, про злочини, ознакою об'єктивної сторони яких є "посягання на життя" (ст.ст. 112, 348, 379, 400, 443 КК). У теорії кримінального права і на практиці загальновизнано, що зворот "посягання на життя" охоплює як заподіяння смерті, так і замах на вбивство, така позиція неодноразово закріплена у постановах Пленуму Верховного Суду України[29]. Склад такого злочину є одночасно і матеріальним, і формальним. Як закінчене таке посягання кваліфікується не лише тоді, коли настали наслідки у вигляді смерті, а й коли виконана дія, спрямована на позбавлення життя потерпілого — має місце замах на вбивство відповідної особи.

Момент закінчення злочину з формальним складом

Формальний склад злочину має місце тоді, коли у диспозиції статті вказане суспільно-небезпечне діяння, а наслідки не називаються (вони "упущені"). У формальних складах злочинів може бути одне діяння, кілька обов'язкових або кілька альтернативних діянь.

Злочин з формальним складом вважається закінченим тоді, коли повністю виконане (завершене) діяння, яке назване у диспозиції статті Особливої частини як ознака складу такого посягання.

Якщо у диспозиції статті Особливої частини названо кілька обов'язкових діянь, то такий злочин вважається закінченим з моменту виконання всіх обов'язкових діянь. Так, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (ст. 353 КК) є закінченим злочином тоді, коли 1) вчинене самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи і 2) вчинені будь-які суспільно небезпечні діяння. Виконання лише одного з обов'язкових діянь не дає підстави кваліфікувати злочин як закінченого посягання.

Злочин з формальним складом з кількома альтернативними діяннями є закінченим тоді, коли повністю виконане хоча б одне з альтернативних діянь. Так, посягання, передбачене ст. 199 КК є закінченим з моменту виконання однієї з семи дій, які входять в об'єктивну сторону цього делікту: 1) виготовлення; 2) зберігання, 3) придбання, 4) перевезення, 5) пересилання, 6) ввезення в України з метою збуту, 7) збут вказаних в диспозиції статті предметів (підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї).

Момент закінчення злочину з усіченим складом

Крім матеріальних і формальних складів злочинів, у теорії кримінального права та на практиці виділяють ще й усічені склади злочинів. Він має місце тоді, коли у диспозиції статті Особливої частини як ознака об'єктивної сторони вказується на незакінчене діяння. У літературі відзначається, що законодавець, у залежності від описання діяння у кримінально-правовій нормі, переносить момент його закінчення на більш ранню стадію — готування до злочину чи замаху на нього, як приклад наводиться розбій та бандитизм[30]. З такою оцінкою погодитися важко. Адже в усічених складах відповідні стадії вчинення злочину взагалі не можуть мати місце, оскільки вже початок виконання діяння визнається закінченим злочином.

Тому злочин з усіченим складом вважається закінченим з моменту початку виконання суспільно небезпечного діяння, вказаного у диспозиції статті Особливої частини.

Вище викладені положення, які стосуються загальних правил про момент закінчення злочинів з матеріальним, формальним, формально-матеріальним та усіченим складом, схематично можна зобразити так:

Момент закінчення триваючого злочину

Поняття триваючого злочину виробила теорія кримінального права, його сприйняла слідчо-прокурорська та судова практика[31]. Виділення серед усіх злочинів так званих триваючих ґрунтується на тому, що їх об'єктивна сторона ніби розтягнута у часі. "Тривалість" таких злочинів утворюється не за рахунок початкового акта поведінки, а за рахунок наступної бездіяльності, яка продовжується до його присічення чи добровільного припинення[32]. Весь цей період винний перебуває, як пишуть у літературі, у злочинному стані. До того часу, поки продовжується відповідна злочинна поведінка, щодо такого злочину не починають текти строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, не може бути застосоване помилування та амністія.

Досягнувши стадії закінченого злочину, таке посягання юридично є закінченим, а фактично ще продовжує вчинятися, триває протягом певного часу. Типовими прикладами триваючих злочинів є дезертирство, незаконне зберігання зброї тощо.

Поняття триваючого злочину викладене в постанові Пленуму Верховного Суду колишнього СРСР від 4 березня 1929 р. із змінами, внесеними постановою Пленуму № 1 від 14 березня 1963 р. "Про умови застосування давності та амністії до триваючих та продовжуваних злочинів". В п. 1 цієї постанови вказано, що такого роду злочини характеризуються безперервним виконанням складу певного злочинного діяння. Триваючий злочин розпочинається з якої-небудь злочинної дії (наприклад, при самовільній відлучці) або з акта злочинної бездіяльності (при недонесенні про злочин). Тобто, триваючий злочин можна визначити, як дію або бездіяльність, поєднані з наступним тривалим невиконанням обов'язків, покладених на винного законом під погрозою кримінального переслідування