Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

— Якщо справа тільки в цьому, то зайду, — відповів Томек.

Він увійшов до будиночка й зупинився, здивований несподіваним видовищем. Цілком одягнені Кларк і Ват Сунг стояли в оточенні напівголих членів експедиції. Томек ковзнув очима по босих ступнях і вкритих волоссям литках чоловіків, подивився на зброю, яку вони тиснули в руках. Вираз облич чоловіків, які мовчки стояли, серйозний і зосереджений, так разюче контрастував із їхнім убранням, що Томек не витримав і гучно розсміявся.

Лише тепер мисливці почали оглядати один одного. Вони зрозуміли комізм цієї сцени. Першим розсміявся боцман Новицький, за ним — Бентлі та Смуга, і зрештою їх усіх охопила бурхлива веселість.

Один Вільмовський не піддався загальному настрою. Він був незадоволений вчинком сина, його легковажним виходом із ферми. Тому він попросив усіх заспокоїтись, а тоді звернувся до хлопця:

— Що ти з нами виробляєш, хай йому біс?! Негайно поясни!

Томек здивовано глянув на батька, відтак ображеним тоном заявив:

— Що я виробляю? Нічого! Якщо ви хотіли налякати мене, перевдягаючись у шати аборигенів, то це вам не вдалося! Далебі, це дуже приємні люди. Крім того, ви забули пофарбувати себе в чорний колір! — з тріумфом закінчив Томек.

Вільмовський безпорадно глянув на решту товаришів, які ледве стримували сміх. Він знову прибрав суворий вираз обличчя й гострим тоном сказав:

— Чому ти вийшов за огорожу ферми, не спитавши дозволу в пана Смуги? Сподіваюсь, ти виразно чув видане вчора розпорядження з цього приводу?

Лише тепер Томек зрозумів, у чому справа. Він відразу став серйозним і відповів:

— Розпорядження я чув, але…

— Але ти вважав, що воно тебе не стосується? — перервав його Вільмовський.

— Ні, я так не вважав!

— Тоді поясни нам свою поведінку, — з гнівом сказав батько.

— Мені треба було вийти на хвилину, — невпевнено почав Томек. — Я вдягнувся й вийшов. Повертаючись до будинку, я помітив поблизу ферми кількох хлопчаків. Це були тубільці. Вони з цікавістю розглядали мене. Саме тоді мені спало на думку поговорити з ними й пояснити їм причину нашого приїзду сюди. Я негайно повернувся до будинку, щоб попросити в пана Смуга на це дозволу, але всі ще міцно спали. Я взяв зі собою трохи сухарів і консервів. Не забув я й про обережність: відправляючись до австралійців, прихопив також штуцер. Я не прагнув відходити далеко від будинку. Тому сів на землю й відкрив бляшанку консервів. Почав їсти. Тоді австралійці повільно, з острахом підійшли до мене й оточили з усіх боків. Я запросив їх поснідати зі мною. Деякі з них знали чимало англійських слів, і незабаром між нами зав’язалась невимушена бесіда.

— Про що ж ви говорили? — спитав Бентлі, коли Томек замовк, щоб перевести подих.

— Я їх спочатку запитав, чи бачили вони слона? — відповів Томек. — Бо я справді не знав, про що говорити, аби не образити їх чим-небудь. Виявилося, що вони нічого не знали про існування слонів. Я показав їм свою фотографію на слоні; вони дуже здивувалися. Оскільки мені здалося, що це їх цікавить, я показав їм також знімок вбитого тигра. Вони запитали мене, де можна побачити таких дивних звірів. Я відповів, що ми привезли слона в зоологічний парк Мельбурна. Потім розповів їм, чому змушений був застрелити тигра. Це їм дуже сподобалося. Вони запитали мене, чому одних тварин ми хочемо спіймати й забрати, а інших — привозимо.

Тоді я відповів їм, що європейці люблять оглядати різних тварин у спеціальних парках і навіть готові платити за це гроші. Вони були неабияк здивовані. Сказали, що допитливі люди можуть приїхати сюди до Австралії й безкоштовно милуватися кенгуру. Я пояснив їм, що багато європейців не в змозі приїхати до Австралії, подібно до того, як більшість австралійців не може поїхати до Європи. Тому ми привезли до Мельбурна слона, якого кожен може побачити, а тут маємо намір упіймати кілька живих кенгуру та ему, яких опісля показуватимемо в зоологічному парку.

— Яке враження справили твої слова на австралійців? — з живою цікавістю запитав Кларк.

— Спочатку вони щиро реготали, — відповів Томек. — Потім зробили висновок, що це дуже кумедний засіб заробляти гроші, проте значно кращий, ніж важка праця в містах, яку виконують білі люди. Я їм на це відповів, що вони також можуть заробити чимало грошей за допомогу нам під час ловів кенгуру та ему. Я не зрозумів, про що вони говорили між собою, але потім один із них повідомив, що ще до заходу сонця вони дадуть нам знати, чи візьмуть участь у нашому полюванні. Зрештою вони запитали мене, чи завжди я влучаю в ціль зі свого штуцера. Ми вирішили спробувати. Вони підкидали догори бляшанку, а я, на превелику їхню радість, щоразу влучав у неї. Ось і все. Ми попрощалися, і я повернувся додому.

— Ти впевнений, що вони, як обіцяли, повідомлять нас про своє вирішення щодо участі в нашому полюванні? — допитувався Кларк.

— Атож, вони так і казали, — ствердно кивнув Томек.

— Це дуже добре, — зрадів Кларк. — А тепер, друзі, перестаньмо мучити запитаннями нашого молодого мисливця й терпляче чекаймо заходу сонця.

Хто знає, можливо, Томек випадково зробив нам неоціненну послугу?

— Що ти про це думаєш, Тоні? — звернувся Бентлі до місцевого слідопита.

— Я думаю, що Мала Голова дуже розумна! — пробурмотів задоволений Тоні.

— Тоді запросімо Кларка й Ват Сунга до нас на сніданок, — запропонував Вільмовський, — а Мала Голова нехай більше не робить таких сюрпризів.

Усі присутні знову вибухнули сміхом.

Мисливці увесь день чекали відповіді тубільців і тільки перед самим заходом сонця на ферму прибуло кілька австралійців, які від імені трьох племен дали згоду взяти участь у полюванні. Посланців обдарували різними подарунками, й вони пішли задоволені.

— Отже, я добре вчинив, що не заважав Томекові в зустрічі з тубільцями, — сказав Кларк після відходу австралійців. — Я впевнений, що ідея привозити одних тварин і вивозити інших здалась їм вельми забавною; це й переконало їх у тому, що з нашого боку немає жодного