Читати книгу - "Фосфорна квітка"

протягом трьох років тут була наша домівка, в нас тут були друзі, а це дещо важить. Америка — це щось дуже далеке для нас.

— Авжеж, сім годин літаком, я знаю, та й в американському взутті ходять не лише американці, — сказав Гінцпетер і зневажливо махнув рукою: — Зрештою, містера Едвардса незадовго до смерті Валентінера бачили тут біля чорного ходу, він пробирався туди крадькома, вештався поблизу щойно виявленого відгалуження газопроводу. Казати далі?

— Та це ж безглуздя, — втрутився Вундервальд і вдавано засміявся. — Я хотів би внести ясність: мої друзі можуть заходити до мене й виходити, коли і як їм заманеться, навіть чорним ходом. Убивцю ж вам треба шукати за іншими дверима.

— Але ж він зайшов цими дверима, — холодно відповів комісар.

Він зразу настороживсь і зовсім не збирався, як сам щойно про це заявив, виходити з будинку Вундервальда. Один із цивільних тепер записував кожне сказане тут слово. Все інше було преамбулою, в тому числі й історія з маленькою білявкою. Едвардса попросили згадати кожен крок, який він зробив тієї обідньої пори, після того, як побував у художника. Пішли за будинок, щоб визначити місце, де стояло таксі, яким приїхали Маргрет, Валентінер і Кендлер. Один із поліцаїв не відходив од Едвардса ні на крок. Марно було доводити такому скептикові, як Гінцпетер, що він, Едвардс, тоді сховався за будинок, аби не потрапити на очі своїй дружині, бо вона зразу після одужання пішла не до нього, а сюди.

— Так уже вийшло, — невимушено зауважила Маргрет. — Я хотіла забрати свою сумочку, яка тут лишилась, отже, зовсім випадковий привід, збіг випадковостей.

— Аргументи, аргументи, — сказав Гінцпетер, похитуючи головою. — Гляньмо краще фактам в очі.

У талому снігу поблизу чорного ходу все ще можна було розпізнати сліди: довжелезні, овальні заглибини, калюжі води, що злилися докупи, ніби тут прочалапало чудовисько.

— Непереконливі аргументи, темні справи, — лише знову буркнув Гінцпетер і, натиснувши на клямку, відчинив незамкнені двері. У коридорі підвалу, де була топка, казан для підігрівання води й безліч усяких труб, він кивнув на щойно вмуровану цеглину. — Тут, мабуть, криється й розгадка нашої загадки, — сказав він, — за цією цеглиною прокладено справжній газопровід, а звідти до топки треба лише два метри гумового шланга, щоб підсобити господові Богу подавати тепло або могильний холод. Тут треба брати до уваги й жінок, вони теж можуть бути вбивцями.

Вогонь у топці не горів. Унаслідок різкого потепління температура значно підвищилася, тож опалювати квартиру не було потреби. Довкола стояло кілька відер вугілля, для розпалу були заготовлені дрова, Гінцпетер звернув на це увагу й посміхнувся.

— Це на випадок, якщо виникне якийсь сумнів, — пояснив він і, припинивши дальше розслідування, вийшов з підвалу. — Якщо газопровід підключено не для опалення будинку, то виникає питання: для чого ж тоді?

Він попрощався з Вундервальдом і його гостями.

— Усе це поки що має лишатися так, як є, інакше я змушений буду декому змінити мешкання.

Едвардса, від якого поліцай не відходив ні на крок, Гінцпетер, сідаючи в автомобіль, поманив до себе.

— Це не ваші були черевики, з яких ми зняли гіпсові відбитки, — зауважив він і крадькома йому кивнув. — Ми змушені були перевірити в камері схову аеропорту ваш багаж, дві пари взуття, сорочки і т. д. Картина з підписом «Фосфорна квітка, made in USA» за вказівкою високих інстанцій підлягає конфіскації.

— Чому? — здивувавсь Едвардс.

— Заборонені речі не можна здавати до камери схову, підпис «Фосфорна квітка» та ще й «made in USA» — це, так би мовити, заборонено законом.

Гінцпетер зняв телефонну трубку в автомобілі й назвав якісь цифри та слова, що, здавалося, не мали ніякого змісту. Шофер запитав:

— Куди?

Комісар знизав плечима, вихилився з автомобіля й раптом міцно вхопив Едвардса за руку.

— Не може бути, щоб ви не зустрілися тут з убивцею! — гримнув він на нього. — Та кажіть же, нарешті, правду. Хто це був?

— Я вже казав: Ашфільд. Гінцпетер відпустив його руку.

— У нього неспростовне алібі, я вам це теж уже казав. Крім того, ми до нього не підступимося, в нього статус, як у дипломата.

Автомобіль рушив і з виттям сирени погнав у напрямку лікарні св. Магдалени.

35

Коли Гінцпетер поїхав, Вундервальд кивнув Едвардсові й пішов до будинку:

— Нарешті! — Він уже піднімався з Маргрет сходами вгору. — За це обов'язково треба випити, Річарде, ходімо.

Але той, не знімаючи свого непромокального пальта, зупинився біля дверей і запитав:

— За що випити?

— Найнебезпечніше вже позаду, — сказав художник і ще раз кивнув Едвардсові, запрошуючи його до себе. Він навіть спромігся всміхнутись, добродушно й заспокійливо.

— Ніхто не зможе притягти мене до суду лише за те, що я іноді опалював квартиру чужим газом. У найгіршому випадку — штраф, аби Бланк не збанкрутував зі своїми бомбовими гешефтами.

— Боже милий, та ти ж дитина! — сказав Едвардс й пішов за ним нагору. — Ти й досі не зрозумів, що на тебе все-таки хочуть завести справу? Вони хочуть, щоб ти забрався звідси, бо ти для них — як більмо на оці. Твою картину з фосфорною квіткою вони конфіскували. На слово «бомба» накладено табу. Йдеться про мільярдні прибутки й мільярди загиблих, ніхто й до уваги не братиме, якщо хтось такий, як ти, поплатиться життям.

Маргрет злякано покрутила головою:

— Ні, тепер такого не може бути, це жахливо, як вони брутально обходяться з людьми.

— Авжеж, — констатував холодно Едвардс. — Я раджу тобі, Маргрет, не затримуйся тут довше, ніж треба.

Образ її розплився у нього перед очима. Едвардс її кохав, як і колись, це він відчув у цю хвилину розлуки, зволікати з якою далі бракло сил.

— Будь ласка, не залишайся тут, якщо я зараз піду.

— Річарде, не гарячкуй даремно, випий трохи з нами, — вмовляв його