Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

з комендатурою, де я тимчасово залишу наших людей. На пересувних радіостанціях буде по чотири чоловіки. Два загони солдатів вермахту вже перебувають у повній бойовій готовності і чекають лише моїх розпоряджень. Прикмети росіянина повідомлені французькій міліції, яка теж братиме участь в операції. Кальтцейс контролюватиме виконання цих наказів.

Ганс фон Шульц розкришив у попільничці недокурок сигарети, запалив знову і сказав:

— Можете йти.

Коли всі мовчки підвелися, він холодно додав:

— Гадаю, що ви візьмете його живим.

Це була порада, але кожен з присутніх добре знав, як треба розуміти поради полковника фон Шульца.

Вернер вже хотів вийти разом з усіма, коли фон Шульц зупинив його.

— Вернере! Підете зі мною в комендатуру. Візьміть автомат і чекайте на мене в своїй кімнаті.

Вернер вклонився і зник.

Вже в коридорі, далеко від риб'ячого погляду фон Шульца, він скипів гнівом, що виповнив його душу.

«Мерзотник, він навмисне так зробив! Він хоче, сволота, щоб я взяв участь у полюванні на людину, взяв на себе частину злочину».

І одразу ж у голові його майнула тривожна думка: «Коли це справді так, то, виходить, він мене підозрює? Напевне підозрює, більш того, він переконаний, що я винен в тому, що він називає зрадою. За таких обставин мене в кращому випадку чекає куля в потилицю. Грається зі мною, як кіт з мишею, падлюка. Коли вони схоплять цього росіянина, він накаже мені катувати його під час допиту».

Вернер здригнувся, штовхнув двері до зброярні і спитав автомат. Йому видали «М. П. 43/1», відомий своїми поганими стрілецькими якостями. Вернер, пригнічений, повернувся до своєї кімнати і став чекати фон Шульца.

Він уже вирішив, що робити. В перший-ліпший зручний момент перейти на бік противника. Від цієї думки йому трохи полегшало на душі. Лише одна річ турбувала його. Чому тільки тепер? Він замислився, сидячи за столом і поклавши ліву долоню на автомат. Чому він, і оком не зморгнувши, примирився з перемогою націонал-соціалізму і десять років мовчки підтримував націстську владу? Хіба не він, як і багато інших задурених співвітчизників, дослухався до містичної і політичної маячні Гітлера? Хіба не повірив він в ідею про зверхність арійської раси, як вірили в неї багато німців? Тоді що ж? Він терпів гітлеризм, як терпляче носять погано пошитий і тісний одяг, бо не наважились своєчасно зробити зауваження кравцеві.

«Я був боягузом. Спочатку, як і всі, як батько фон Шульца, як старі штабні лиси рунштедти, кейтелі, йодлі, гальдери, я з захопленням визнав Гітлера. А далі перемоги за перемогою: Рур, Данціг, Судети, потім Австрія, Успіх за успіхом. Він прийшов до влади в Німеччині саме тоді, коли злидні панували у великих містах: десятки тисяч безробітних в чергах біля бюро допомоги, жебраки-інваліди з медалями першої світової війни на вулицях, жінки з висохлими грудьми і діти з розпухлими животами. Чому я погодився, щоб колишній єфрейтор командував мною, в той час як фон браухічі робили з новобранцями все, що хотіли? В той час, коли ота стара проститутка Гінденбург з благословення соціал-демократів віддав йому владу. Боягузство прийшло пізніше, з тверезішим поглядом на дійсність, як неминучий наслідок страху.

Чому я раніше не реагував на смерть безвинних людей, бо ж цей Бурдійя був не першою жертвою, яку я бачив? Наприклад, малий білявий ельзасець. Перш ніж почати харкати кров'ю з відбитих легенів, він кричав фон Шульцу: «Я не зробив того, в чому ви мене звинувачуєте, я вмираю і тільки шкодую, що надто пізно зрозумів, як безпощадно треба було боротись проти вас». А жінка, єдина провина якої полягала в тому, що вона не послухалась наказу патруля? Солдати по черзі згвалтували її, опоганили її тіло на столі в смердючій караульні».

Невимовна відраза охопила Вернера, відраза до всього баченого, до своїх співвітчизників, до самого себе. Чому лише зараз він замислився над усім цим, чому так пізно? Тому що з нього вже досить. Чаша терпіння виповнилась аж по вінця. Десять років.

Несподівано він пригадав свого двоюрідного брата, убитого в 1933 році під час сутички між гітлерівською молодіжною організацією і робітничою молоддю. Розтрощена залізною трубою потилиця, перебитий хребет, труп, який важко і довго тягли кудись вулицею.

Він стиснув ручку автомата і завмер у чеканні, прикипівши поглядом до дверей.

XVIII

Чотирнадцять годин! Сергій Ворогін закашлявся і, відчувши запаморочення, сперся на чавунний стовп вуличного газового ліхтаря. На хвилину він заплющив очі. Коли він розтулив важкі повіки, вулиця вже не хиталася під ним, але він бачив її наче крізь матову шибку — неясну і розпливчату, немов віддзеркалену у воді. Долонею він втер з очей сльози і хрипко зітхнув.

Маленька дівчинка-школярка зупинилася біля нього і щось промовила. У виразі її обличчя, поведінці і співчутливій інтонації го-лоса він вгадав бажання допомогти. Сергій Ворогін заперечливо похитав головою, над силу посміхнувся і подякував поглядом. Вона завагалася, теж посміхнулася і пішла далі.

Він почекав, поки вщухне пожежа в легенях і поволі рушив уперед.

«Я більше не боюся перехожих, — здивовано подумав він. — Просто неймовірно, як швидко і несподівано можуть мінятися почуття, зорові відчуття людини в нових обставинах, як легко пристосовуєшся до всяких змін. Навіть повсякчасна присутність смерті здається чимсь нормальним, і найнейлловірніші події сприймаються як незначні факти повсякденного життя. Все це важко осягнути. Я перебув холодну ніч на купі соломи і застудився, тепер не знаю навіть, коли пощастить знову поїсти, не знаю, де спатиму цієї ночі, не знаю, чи буду через годину чи хвилину живий. Але я звик».

Учора ввечері Сергій Ворогін не розгубився, коли побачив двері сараю замкненими. Не хвилювався він і цього ранку, коли проковтнув останній шматок хліба. Він навіть не здригнувся, коли щойно випадково штовхнув перехожого і той впав, хіба що тільки прискорив кроки після цього.

Через двадцять метрів новий напад сильного кашлю знову зігнув його навпіл. Сухий і болючий, кашель розривав горло і бронхи. Кров стугоніла в скронях, все тіло трусилось від холоду і водночас