Читати книгу - "Російські казки"

пішов до царя. То й побачив. «Ех, — думає, — нічим його не проймеш, усе виконує!» І як закричить, як накинеться на дурня:

— Ах ти, сякий-такий! Замість того щоб до мене явитися, ти спершу з жінкою надумався обніматись!

— Винуватий, ваша величносте!

— Мені з твоєї вини шубу не зшити! Тепер уже ні за що не пробачу… Подайте мені мій булатний меч!

Дурень бачить, що діло до розправи йде, і крикнув:

— Гей, ломако, бий-духопель!

Ломака кинулась, раз-другий ударила і вбила злого царя на смерть. А дурень став царем і володарював довго й милосердно.

Півник — золотий гребінець

Жили собі котик, дрізд і півник — золотий гребінець. Жили вони в лісі, в хатинці. Котик і дрізд ходили до лісу по дрова, а півника самого лишали.

Ідуть — суворо наказують:

— Ми підемо далеко, а ти лишайся домувати, та голосу не подавай; коли прийде лисиця, у віконце не виглядай.

Пронюхала лисиця, що котика і дрозда вдома немає, прибігла до хатинки, сіла під віконце й заспівала:

Півнику, півнику, Золотий гребенику, Масляна голівонька, Шовкова борідонька, Визирни в віконце, Почастую пшóнцем.

Півник і виставив голівоньку у віконце. Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:

Несе мене лисиця — За ліси-темниці, За прудкії ріки, За високі гори… Кіт, дрізд, порятуйте мене!

Котик і дрізд почули, кинулись наздоганяти лисицю й відібрали півника.

Наступного разу котик і дрізд пішли до лісу дрова рубати й знову наказали:

— Ну, тепер, півнику, не визирай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.

Вони пішли, а лисиця знову прибігла під хатину й заспівала:

Півнику, півнику, Золотий гребенику, Масляна голівонька, Шовкова борідонька, Визирни в віконце, Почастую пшóнцем.

Півник сидить мовчки. А лисиця знову:

Ішли жниці, Розсипали пшеницю, Кури клюють, Півням не дають…

Півник і виставив голову в віконце:

— Ко-ко-ко! Як не дають?!

Лисиця схопила його в кігті, понесла до своєї нори. Закричав півник:

Несе мене лисиця — За ліси-темниці, За прудкії ріки, За високі гори… Кіт, дрізд, порятуйте мене!

Котик і дрізд почули, кинулися наздоганяти лисицю. Кіт біжить, дрізд летить… Догнали лисицю — кіт дере, дрізд клює, й відняли півника.

Скоро чи ні, зібралися котик і дрізд до лісу дрова рубати. Йдучи, суворо наказали півнику:

— Не слухай лисицю, не виглядай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.

І пішли котик і дрізд далеко в ліс дрова рубати. А лисиця — тут як тут: сіла під віконце і співає:

Півнику, півнику, Золотий гребенику, Масляна голівонька, Шовкова борідонька, Визирни в віконце, Почастую пшóнцем.

Півник сидить мовчки. А лисиця — знову:

Ішли жниці, Розсипали пшеницю, Кури клюють, Півням не дають…

Півник усе мовчить. А лисиця — знову:

Діти бігли, Горіхів насипали, Кури клюють, Півням не дають…

Півник і вистромив голову в віконце:

— Ко-ко-ко! Як не дають?!

Лисиця схопила його в кігті міцно, понесла до своєї нори, за темні ліси, за прудкі ріки, за високі гори…

Хоч скільки півник кричав, кликав — котик і дрізд не почули його. А коли повернулись додому — півника нема.

Побігли котик і дрізд по лисичих слідах. Кіт біжить, дрізд летить. Прибігли до лисичої нори. Котик настроїв гусла і почав тренькати:

Трень-брень, гуслонька, Золотії струноньки… Чи вдома лисичка-кумонька, Чи у своїй теплій нірочці?

Лисиця слухала-слухала і думає: «Дай-но гляну — хто так хороше на гуслах грає, солодко наспівує».

Узяла й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили — і ну бити-лупцювати. Били, поки вона п’ятами не накивала.

Взяли вони півника, посадили в кошик і понесли