Читати книгу - "Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз"

він, може, професор і Філандер уже повернулися в табір. Найімовірніше, що це саме так. Принаймні він повернеться, а потім вирішить, чи й далі робити те, що поза сумнівом є марною справою. Отже, продираючись крізь густі й переплутані чагарі, він поплентався туди, де, на його думку, стояла хатина.

На Тарзанів подив, молодик попрямував до селища Мбонги, і Тарзан переконався, що той заблудився.

Тарзанові це було майже незрозуміло: розум підказував йому, що жодна людина не вирушить до селища жорстоких чорношкірих, озброєна лише списом, який, з усього судячи, був для білого незвичною зброєю, бо ніс він його дуже незграбно. До того ж він не йшов по сліду білих чоловіків. Він чомусь залишив його позаду, хоч в очах Тарзана сліди білих чоловіків були виразні й помітні.

Тарзан нічого не розумів. Невблаганні джунглі швидко порішать цього беззахисного чужинця, якщо не відвести його назад до хатини.

Ну от, маєш! Нума-лев уже вистежує білу людину кроків за дванадцять праворуч!

Клейтон почув шурхіт великого тіла, яке посувалося поруч із ним, а потім пролунало громове рикання, яке розляглося у вечірньому повітрі. Людина зупинилася, звівши над головою списа, обличчям до кущів, з яких долинув страхітливий звук. Тіні густішали, западала ніч.

Боже! Померти тут самому, під іклами диких звірів, бути замордованим і розшматованим, почувати на обличчі гаряче дихання звіра і його важкі лапи на грудях!

Якусь мить тривала тиша. Клейтон стояв нерухомо, звівши списа. Наступної миті глибокий шерех у кущах дав йому зрозуміти, що звір підповзає. Він збирався до стрибка. Нарешті Клейтон його побачив: не далі аніж за двадцять метрів перед ним з’явилося довге, гнучке, м’язисте тіло і бура голова чорногривого лева.

Звір дуже повільно просувався вперед, повзучи на череві. Зустрівшись очима з Клейтоном, він зупинився і повільно, обережно підтягнув задні ноги.

Клейтон болісно чекав, боячись кинути списа і не сміючи тікати. Він почув шум над головою. “Новий ворог”, - подумав він, але не посмів відвести погляду від жовто-зелених зіниць звіра. Пролунало різке тенькання, наче порвалася струна банджо, і в ту саму мить у жовту шкуру лева, який наготувався стрибнути, уп’ялася стріла.

З риканням, сповненим болю й люті, звір стрибнув, але Клейтон якось примудрився відстрибнути вбік і, повернувшись до розлюченого царя звірів, зблід від видовища, яке розгорнулося перед його очима. Майже одночасно з тим, як лев повернувся для нового стрибка, з дерева скочив голий велет просто на спину звіра.

З блискавичною швидкістю звита із залізних м’язів рука обвилася довкола величезної шиї, і звір, який люто рикав і рвав кігтями повітря, був рвучко піднятий так легко, як Клейтон підняв би кімнатного песика.

У пам’ять англійця назавжди вкарбувалася сцена, яка постала перед ним у сутінках африканських джунглів.

Людина, що стояла перед ним, була втіленням фізичної досконалості та велетенської міці — але не в цьому полягала її перевага в бою з величезною кішкою, бо хоч які могутні були її м’язи, вони не витримували порівняння з м’язами Нуми. Своєю перевагою вона була зобов’язана спритності, розумові та довгому гострому ножеві.

Правою рукою він обхопив шию лева, а лівою кілька разів устромив ножа в незахищене місце біля лівої лопатки. Розлючений звір, піднятий дибки, безпомічно борсався в такому неприродному становищі. Якби бій протримав ще кілька секунд, у його наслідку можна було б сумніватись, але все закінчилося так швидко, що звір мертвий звалився додолу, перш ніж устиг отямитися від несподіванки.

Тоді дивне створіння, яке перемогло звіра, випросталося над його тілом і, закинувши назад чудову голову, видало той самий крик, який кількома хвилинами раніше так налякав Клейтона.

Перед ним стояв молодий чоловік, зовсім голий, за винятком пов’язки на стегнах і кількох варварських прикрас на руках і ногах; коштовний діамантовий медальйон блищав на брунатній шкірі грудей. Встромивши ножа в піхви, чоловік підняв кинуті на землю перед боєм лук та сагайдак. Клейтон звернувся до незнайомця англійською, дякуючи за сміливий порятунок і вітаючи його з дивовижною силою та спритністю, але єдиною відповіддю йому були уважний погляд та легке знизування могутніми плечима, яке могло однаково означати і зневагу до своїх чеснот, і нерозуміння Клейтонової мови. Закинувши за спину сагайдак і лук, дикун, яким його Клейтон вважав, знову витяг ножа і спритно вирізав кілька шматків м’яса з туші лева. Потім, запросивши знаком Клейтона приєднатися до нього, всів ся навпочіпки і почав їсти. Міцні білі зуби роздирали сире м’ясо, він виразно насолоджувався трапезою, але Клейтон не міг примусити себе розділити цей бенкет зі своїм дивним господарем; однак він спостерігав за ним і врешті дійшов висновку, що це і є Тарзан, записку якого було знайдено вранці на дверях хатини. Якщо так, то він повинен знати англійську мову.

Клейтон знову спробував заговорити з мавполюдиною, але відповідь, цього разу вголос, пролунала дивною мовою, схожою на белькотіння малих мавп, перемішане з риканням дикого вепра. Ні, це не міг бути Тарзан, бо цілком очевидно, що англійська мова йому незнайома. Коли Тарзан закінчив трапезу, він підвівся, показав напрямок, протилежний тому, яким доти йшов Клейтон, і рушив уперед крізь джунглі.

Приголомшений і розгублений, Клейтон вагався, чи слухатися незнайомця, вважаючи, що той заведе його ще далі в глиб лісових нетрів, але дикун побачив, що білий не схильний іти за ним. Він вернувся, схопив його за комір і потяг за собою, аж доки переконався, що Клейтон зрозумів, що від нього вимагається. Тоді він дав йому можливість іти самому.

Англієць вирішив, що потрапив у полон, і не бачив іншого виходу, аніж рухатися за своїм поневолювачем. Так они повільно йшли лісом, на них лягло густе покривало непроникної лісової ночі, а довкола чулися м’які кроки, змішані з хрускотінням гілок та моторошними голосами дикого життя, яке, здавалось Клейтонові, насувалося на нього.

Несподівано до Клейтона долинув звук віддаленого пострілу — один постріл, а потім тиша. У хатині на березі дві вкрай перелякані жінки, вчепившись одна в одну, сиділи в присмерку на низенькій лаві.