Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"

і тому був дуже брудний. Він нічим не відрізнявся від інших чоловіків; носив такі ж мокасини і таку ж сорочку, що, наче спідниця, спадала на шкіряні легінги. Лише довга ковдра, що сягала від плечей аж до п'ят, мала одну особливість: посередині на спині була велика червона чотирикутна зірка. У руці медик тримав коричньовий дерев'яний ящичок, який обережно поставив на підлогу. Потім скинув ковдру і спокійно підсів до вогню.

Полуденне Сонце зварила йому молоденьку дику гуску і саме відокремлювала ніжне м'ясо від кісток. На все це з цікавістю позирав хлопець із своєї постелі; мати якось розповідала йому, що медика можна частувати лише білим м'ясом. «Він їсть лише біле — птахів, що мають біле пір'я або світле м'ясо». Це справило на хлопця особливе враження. Він уявляв собі медика, як якусь дивну істоту. Але на превелике своє розчарування побачив, що Маїсове Стебло аж нічим не впадав у вічі, що їв він, як і всі інші люди, що материна гуска, як видно, сподобалась йому, бо він голосно і виразно плямкав.

Поївши, відвідувач послав Малію з тиквою до річки.

— Зайди у воду і зачерпни за течією. Та гляди, не набери піску; вода повинна бути зовсім чистою.

Перед постіллю Голубого Птаха мати поставила велику, добре одшліфовану дерев'яну миску, і Маїсове Стебло почав у хворого на стегні видавлювати рани. Куля пронизала тіло, залишивши дві бридкі дірки. Було боляче, і хлопець стискав зуби. Поки Маїсове Стебло наливав у миску тієї води, що принесла Малія, мати обережно витирала кров.

Та ось лікар відкриває коричньовий ящичок, дістає звідти якийсь згорток і починає розмотувати силу ганчірок, аж поки, нарешті, показується малесенький шкіряний гаманець. Невеличкою роговою ложечкою Маїсове Стебло дістає з гаманця трошечки синюватого порошку і кидає три пучки його в миску.

Медик уважно подивився на воду і, побачивши, що порошок плаває на поверхні і не тоне, задоволено кивнув головою. Це мало означати, що хворий незабаром одужає. Як тільки порошок розчинився, Маїсове Стебло ретельно промив рани і зробив перев'язку з березової кори.

— Завтра потіти, — пробурчав Маїсове Стебло, перш ніж підвівся і беззвучними кроками зник у темряві коридора.

На наступний день біль послабшав. Козуля провів двоюрідного брата до північних дверей, біля яких мати з Малією вже спорудили спеціальну хатинку. Це був напівкруглий курінь, щільно покритий ковдрами і матами. Поруч горіло вогнище, і тепло від нього в цей прохолодний ранок пізньої осені було дуже приємним.

Сучкуватою гілкою мати вигорнула з вогню розпечений до червоного камінь і поклала його в хатинку, потім — другий, третій.

— Досить. Залазь, але будь обережним і не обпечись об каміння, — сказала вона, знімаючи з Голубого Птаха сорочку і даючи йому тикву з чистою водою.

Хлопець ледве проліз у темний курінь, присів і трохи підтягнув поранену ногу. Потім линув води на розжарені камені. На всі боки, зашипівши, розлетілися бризки і парою здійнялися вгору. У малесенькому приміщенні стало зовсім темно, бо мати завісила навіть вхід.

Хлопцеві стало жарко, задушлива спека шпигала його тисячами голок. Він стогнав і задихався. Мати підняла ковдру, що затуляла вхід, і вкинула жменю вогкої дрібнонарізаної трави. Ніжний ароматний запах змішався з парою, дихати стало легше.

Голубий Птах відчув, як по всьому тілу виступив піт. Час від часу хлопець хлюпав на камені воду, і пара клубочилася знову. Раптом мати рвучко відхилила ковдру:

— Досить. Виходь.

Голубий Птах порачкував надвір і з допомогою Козулі підвівся.

Раптом йому знову забило дух, бо Малія обдала його з великої тикви холодною водою. Хлопець хапав повітря, кректав і пирскав, але сестра не звертала на це ніякої уваги і обливала його знову і знову. Потім великим пучком пір'я стерла воду, натягла йому через голову сорочку й привела до постелі.

Прокинувшись перед обідом, Голубий Птах почував себе так, ніби наново народився: з потом вийшли всі хвороби. Чи то допоміг порошок Маїсового Стебла, чи потіння, а може, і те й друге, але в усякому разі рана швидко заживала.

Хлопець уже ходив без сторонньої допомоги, коли з воєнного походу повернувся Малий Ведмідь. Месники зустріли загін з провіантом для однієї з фортець і в тяжкому бою розбили його, захопивши вісім нав'ючених коней. Дуже задоволені своєю здобиччю, воїни повернулися додому.

При розподілі провіанту дім Черепахи одержав дві мірки солі. Мати дуже зраділа, що хоч за сіль на зиму не треба буде думати. Після невдалого солеваріння цієї приправи недоставало скрізь і всюди.

А як же можна без солі зберегти взимку коней, щоб вони не здичавіли? На Родючій Землі не було стаєнь. Взимку коні вільно ходили по лісу, діставали собі з-під снігу високу суху траву, а від холоду їх захищала товста волохата шкура. Час від часу вони приходили в село, де для них розсипали перед порогами хатин сіль. Коні жадібно лизали сіль і, завдяки цій принаді, не одвикали від селища і людей.

Коні досить точно знали час, коли вони будуть потрібні. Незадовго до варіння кленового цукру більшість з них самі приходили додому і чекали, щоб їх нав'ючували. Але деякі дичавіли настільки, що їх можна було впіймати тільки ганяючи, аж поки не стомляться, або приголомшивши пострілом попід саму гриву.

Та коли є сіль, про коней турбуватись нічого. Їжі навіть взимку вони знаходили достатньо.

Набагато гірше було з порохом, бо похід месників на кордон значно вичерпав запаси. Для полювання пороху лишилося зовсім небагато, а полювати в цю зиму доведеться більше, ніж будь-коли, бо урожай був поганий.

Хоча запас пороху весь час зменшувався, та до нового року можна було ще терпіти. А коли маски знову опинилися на горищі, батько відважився на незвичайний крок.

— Я піду у Преск Іль і позичу торбинку пороху. Весною ми заплатимо їм шкурами. Обидва купці, які постійно живуть там, щось та позичать.

Перед тим як вирушати з трьома чоловіками на торгову станцію, батько ще раз оглянув усі запаси. Якщо взяти необхідну кількість для тих,