Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

витримав би ваги великих монет, і через це Гламделкліч носила в ньому дрібнички, які так люблять дівчатка.

Король дуже любив музику,98 і при дворі часто влаштовували концерти. Іноді приносили на них і мене в скриньці і ставили її на стіл, щоб я теж мав змогу послухати музикантів; але страшний грім інструментів заважав мені розрізняти окремі ноти. Я певний, що якби всі барабанщики й сурмачі нашої армії забили в свої барабани та засурмили в сурми під самими вашими вухами, шум був би менший. Я звичайно просив поставити мою скриньку якомога далі від виконавців, зачиняв свої вікна та двері, запинав завіски, і тоді музика здавалася мені досить приємною.

Замолоду я трохи вчився грати на спінеті.99 Цей інструмент стояв у кімнаті Гламделкліч, і двічі на тиждень до неї приходив учитель музики. Я назвав інструмент спінетом, бо він був подібний до спінета виглядом і грали на ньому так, як на спінеті. Мені спало на думку розважити короля та королеву, загравши їм англійських мелодій на цьому інструменті. Та виявилось, що то не дуже легка річ, бо спінет був щось із шістдесят футів завдовжки, а кожний клавіш - майже фут завширшки. Розіпнувши руки, я міг дістати не більше як до п'яти клавішів, а щоб видобути бодай слабенький звук, мусив щосили бити по них кулаком. Тоді я вигадав інакше. Я зробив собі дві круглі палиці, розміром із звичайний кий, і обтяг товщі кінці їх мишачою шкірою, щоб не побити клавішів і щоб не псувати музики сторонніми звуками. Біля спінета поставили лаву, футів на чотири нижчу від клавіатури, а мене поставили на цій лаві. Бігаючи по ній якомога швидше, я ударяв киями по потрібних клавішах і спромігся заграти джигу, чим дав неабияку втіху їх величностям. То була найважча фізична вправа, яку я будь-коли робив. Але я міг бити тільки по шістнадцяти клавішах, отже, не мав змоги грати на басах та дискантах водночас, як то роблять усі музиканти, і це дуже шкодило моєму виконанню.

З наказу короля, що був, як уже згадано, дуже розумним владарем, мене часто приносили в моїй скриньці до нього в кабінет і залишали на письмовому столі. Король пропонував мені винести із скриньки стілець, садовив мене на комоді ярдів за три від себе, і тоді його обличчя було врівні зі мною. Таким способом я не раз із ним розмовляв. Одного дня я насмілився сказати його величності, що зневага, з якою він ставиться до Європи та решти світу, не відповідає високим якостям його чудового розуму. Розумові здібності, вів я далі, зовсім не пов'язані зі зростом людини, навпаки - в нашій країні ми спостерігаємо, що найросліші особи звичайно бувають обдаровані найменшим розумом. Адже й серед комах бджоли та мурашки вславилися своєю працьовитістю, вправністю та кмітливістю, а куди більші за них тварини позбавлені таких здібностей. Та й я сам, хоч би яким нікчемним здавався я йому, сподіваюся ще немало прислужитися якось його величності. Король уважно вислухав мої слова й після того змінив на краще свою думку про мене. Він попросив описати йому якнайдокладніше державний лад Англії, бо, мовляв, хоч монархи, як правило, і люблять над усе звичаї своєї країни (так гадав він про інших монархів на підставі моїх попередніх оповідань), але він радий був би дізнатися від мене про все, що може стати вартим наслідування.

Уяви ж собі, ласкавий читачу, як мені кортіло тоді мати красномовність Демосфена100 або Ціцерона,101 щоб ушанувати чесноти моєї любої батьківщини у висловах, гідних її заслуг та величі!

Я почав свою розповідь з повідомлення про те, що наші володіння складаються з двох островів, де містяться три могутні королівства під владою одного монарха, а також з наших колоній в Америці. Я довго говорив про наш клімат та родючість наших грунтів. Потім я докладно розповів про те, як улаштований англійський парламент, частину якого становить славетна палата лордів - осіб найблагороднішої крові, власників найстаровинніших та найбільших родових маєтків. Я описав, як дбайливо піклуються про них, докладаючи всіх зусиль, щоб навчити їх мистецтв та військової справи й підготувати їх до становища радників короля та королівства, здатних укладати закони, виконувати обов'язки членів верховного суду, вироки якого не підлягають оскарженню,102 і завжди готових доблесно й самовіддано захищати монарха і країну. Я сказав, що вони - окраса й підпора держави, гідні наступники своїх славетних предків, які вважали честь за достатню нагороду своєї доблесті, і що нащадки бережуть цю честь, як зіницю ока. Крім того, до складу цих зборів входять ще духовні особи у сані єпископа, чий обов'язок - дбати про релігію та про тих, хто проповідує її народові. Обирають та вишукують їх король та його наймудріші радники з-поміж духівництва всієї країни - з числа тих священиків, які найбільше відзначаються своїм святим життям та глибиною знань; вони і є справжні духовні батьки духівництва та народу.

Другу частину парламенту, розповідав я, становить палата громад, що складається з видатних людей, за свої визначні здібності та любов до вітчизни обраних самим народом репрезентувати мудрість цілої нації. Ці дві палати, сказав я, являють собою найвеличніші в Європі народні збори, яким разом з монархом доручено все законодавство.

Потім я перейшов до судових установ, де судді, ці поважні мудреці та тлумачі закону, керують вирішенням усяких позвів, карають нечестя і боронять невинність. Далі я згадав і про розважне порядкування нашими фінансами, про відвагу та подвиги нашого війська на морі й на суходолі. Я вирахував кількість населення в нашій країні, полічивши, скільки мільйонів може бути в кожній релігійній секті та в політичних партіях. Не обминув я й нашого спорту та ігор, а також інших деталей, що, як здавалося мені, могли примножити славу моєї батьківщини. Закінчив я коротеньким нарисом історичних подій в Англії за останні сто років.

Ця розмова розтяглася на п'ять аудієнцій, і кожна з них тривала кілька годин. Король слухав мене надзвичайно уважно, часто записував мої слова і занотовував питання, які згодом мав намір поставити мені.

Коли за шостим разом я скінчив мою довгу розповідь, його величність, подивившись у свої нотатки, попросив з'ясувати йому деякі неясності й розв'язати сумніви, викликані в нього моїми словами. Він спитав: якими способами виховують душу й розвивають тіло наших молодих дворян і в яких заняттях проводять вони перші свої самостійні