Читати книгу - "Долина жаху, Артур Конан Дойль"

Ми живемо в Долині жаху, в Долині смерті. З вечора до світанку людські серця тремтять зі страху. Невдовзі, юначе, ви самі переконаєтеся в цьому.

- Що ж, поживемо - побачимо,- безжурно відповів Мак-Мердо.- Зараз мені зрозуміло лише одне: ви нездатні до тутешнього життя, тож що швидше ви продасте свою крамничку за будь-яку ціну й заберетеся звідси, то буде краще. Гадаю, ви розмовляли з добрими намірами, але будьте певні: коли я довідаюся, що ви виказуєте людей...

- Ні, ні! - запевнив Моріс.

- Отож-бо й воно. Я не забуду, що ви сказали. Колись ми до цього ще повернемось. Сподіваюсь, ви були щирим зі мною. А тепер мені час додому.

- Ще одне слово,- додав Моріс.- Нас могли помітити. Може, вони захочуть знати, про що ми тут розмовляли.

- Так, про це варто подумати.

- Я, скажімо, пропонував вам місце прикажчика в крамниці.

- А я відмовився. От і гаразд. Бувайте, брате Морісе, й бажаю, щоб надалі вам велося краще.

Того самого дня, коли Мак-Мердо замислено сидів та курив біля грубки у вітальні, двері раптом відчинились і до кімнати ступила велетенська постать майстра Мак-Ґінті. Він сів навпроти молодика і якусь хвилину мовчки дивився на нього; Мак-Мердо спокійно витримав цей погляд.

- Я нечасто ходжу в гості, брате Мак-Мердо,- сказав він нарешті.- Відвідувачі забирають у мене надто багато часу. Але все-таки я вирішив провідати вас у вашому домі.

- Я пишаюсь цим, раднику,- лагідно відповів Мак-Мердо, беручи з буфета пляшку віскі.- Я навіть не сподівався такої честі.

- Як ваша рука? - спитав майстер.

Мак-Мердо скривився.

- Дається взнаки,- відповів він,- але потерпіти варто.

- Так, варто,- відказав Мак-Ґінті,- для тих, хто відданий ложі й готовий допомогти їй. Про що ви розмовляли з братом Морісом сьогодні на Млиновому пагорбі?

Запитання було несподіване, але Мак-Мердо вже мав відповідь напоготові. Він весело засміявся.

- Моріс іще не знає, як я тут улаштувався. Він добрий чолов’яга. Йому здалося, що я бідую. Тож він схотів допомогти мені й запропонував місце прикажчика в своїй крамниці.

- Справді?

- Так, справді.

- І ви відмовились?

- Звичайно. Я можу тут-таки в кімнаті за чотири години заробити в десять разів більше.

- Атож. Але на вашому місці я більше не зустрічався би з Морісом.

- Чому?

- Та тому, що я вам не раджу. Для інших цього досить.

- Для інших - можливо, але не для мене, раднику,- сміливо промовив Мак-Мердо.- Знайте це, судячи надалі про людей.

Очі смаглявого велетня гнівно спалахнули, але вже наступної миті вираз його обличчя змінився. Він гучно зареготав фальшивим, нещирим сміхом.

- Ви справді химерна карта в грі,- зауважив він.- Коли вам хочеться пояснень, ви дістанете їх. Хіба Моріс не казав нічого поганого про ложу?

- Ні.

- А про мене?

- Ні.

- То він просто не має до вас довіри. Але в душі він - невірний брат. Ми це добре знаємо й лише чекаємо нагоди покарати його. І ця нагода незабаром настане. В нашій кошарі немає місця для паршивих овець. А якщо ви водитимете компанію з невірним чоловіком, то підозра в невірності впаде й на вас. Зрозуміло?

- Мені нема чого водити з ним компанію, бо він мені не до душі,- відповів Мак-Мердо.- А щодо моєї невірності, то якби це сказали не ви, а хтось інший, він не промовив би більше жодного слова.

- Цього досить,- сказав Мак-Ґінті, спорожнивши склянку.- Я прийшов, щоб завчасно попередити вас, і зробив це.

- Але я хотів би знати,- спитав Мак-Мердо,- як ви довідались про нашу розмову з Морісом?

Мак-Ґінті засміявся.

- То мій обов’язок - знати все, що діється в місті,- мовив він.- Раджу вам пам’ятати про це. Мені вже пора, і я лише додам, що...

Але його прощання обірвалось якнайнесподіванішим чином. Двері раптом відчинились, і до кімнати зазирнули три насторожені обличчя в поліційних кашкетах. Мак-Мердо підхопився й узявся за револьвер, але відразу засунув його назад у кишеню, побачивши націлені йому в голову цівки вінчестерських рушниць. Четвертий чоловік, теж в уніформі, ступив до кімнати з револьвером у руці. То був капітан Марвін з Чикаго - теперішній офіцер гірничої поліції. Він підійшов до Мак-Мердо й, гірко посміхаючись, хитнув головою.

- Я так і думав, що ми ще здибаємось, містере Мак-Мердо з Чикаго,- мовив він.- Беріть капелюх, і ходімо зі мною.

- Вам доведеться відповідати за це, капітане Марвіне,- сказав Мак-Ґінті.- Хотів би я знати, хто ви такий, щоб вдиратися отак до чужої оселі та ображати чесних людей?

- Вас це не стосується, раднику Мак-Ґінті,- відповів капітан.- Ми прийшли не по вас, а по цього чолов’ягу Мак-Мердо. А ви повинні допомагати поліції виконувати її обов’язки.

- Він мій друг, і я відповідаю за нього,- мовив майстер.

- Дивіться, містере Мак-Ґінті, щоб вам самому не довелося відповідати за свої витівки,- одказав капітан.- А цей Мак-Мердо був негідником ще до того, як приїхав сюди, й зостався негідником. Ану-бо, потримайте його, офіцере, поки я відберу в нього зброю.

- Ось мій револьвер,- спокійно сказав Мак-Мердо.- Якби ми були з вами сам на сам, капітане Марвіне, ви розмовляли б по-іншому.

- Де ваш ордер? - спитав Мак-Ґінті.- Хай вам грець! Поки в поліції служитимуть такі типи, як ви, у Вермісі краще не буде. То все витівки багатіїв! Ви образили нас і відповідатимете за це.

- Виконуйте свій обов’язок, раднику, як ви його розумієте. А ми виконуватимемо свій.

- У чому мене звинувачують? - спитав Мак-Мердо.

- В тому, що ви причетні до побиття літнього редактора Стенджера в конторі «Геральда». Радійте ще, що вас не звинувачують в убивстві.

- Якщо це все,- кинув, усміхнувшись, Мак-Ґінті,- то раджу вам облишити справу. Цей чоловік був зі мною в моїй пивниці й до півночі грав у покер. Це може підтвердити дюжина свідків.

- То вже ваша справа, а ми з’ясуємо це завтра на суді. А тепер ходімо, Мак-Мердо, й поводьтеся спокійно, коли не хочете дістати кулю в лоба.