Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

до хати,

Просить ласкаво сідати,

Ставить льоди і шербет.

«Панцю любий, не згордуйте!

Освіжіться, покуштуйте,

Поки вирушимо гет».

 

Бассім

Друже любий, не в гостину

Я прибув сюди! Причину

Мого ходу знаєш сам.

Дяка за слова хороші,

Та ти зараз лагодь гроші,

Щоб нам швидше бути там.

 

Отман

О найстарший із більдарів,

Дрібку лиш сих божих дарів

Покуштуй, а то, бігме,

Буду думать, що гордуєш,

Рівно з псом мене цінуєш,-

Жаль тяжкий мене візьме.

 

Бассім

Гов, мій друже чесний-годний,

Хоч і як я неголодний,

Тобі жалю не завдам.

Даром божим не згордую,

І тебе як слід шаную

І люблю - побачиш сам.

 

Розіслав Бассім сервету,

Взявсь до пляцків, до шербету,

До цукрів, до конфітур,-

Їсть і п’є, змітає живо,

А Отман на теє диво

Погляда й стоїть, як мур.

 

«Боже! Се якась облуда!

Він, здається, і верблюда

З костомахами би зжер!

Треба швидше міркувати,

Як його з своєї хати

Випровадити тепер!»

 

Він до склепу свого скочив,

У мішечок натолочив

Конфітур сухих, цукрів,

У папірець завиває

Двадцять драхм і поспішає

До Бассіма, аж упрів.

 

«Пане,- мовить,- капітане!

Будь ім’я моє погане,

Як не правда є сьому!

Хоч печи мене, дри шкіру,

А п’ять тисяч драхм на віру

Я нівідки не візьму.

 

Кепсько йшли діла в сім тижні…

Не платять довгів ті ближні,

Що ще винні за товар…

Будь мені святим, блаженним,

Підожди з довгом казенним

І прийми сей бідний дар.

 

Ось тобі мішок цукриння,

Пастала́, кебаб, варення -

Се для діточок твоїх.

А ось двадцять драхм в паперці -

Не відкинь, май бога в серці!

Бідним вигодить не гріх».

 

Ну, сей тон Бассіму любий!

Та проте, віддувши губи,

Він поважно мовив: «Гум!

Діло, братику, казенне!

Не залежить се від мене.

Може вийти з того глум».

 

Та проте, поміркувавши,

Він сказав немов ласкавше:

«Щирий муж ти, що й казать!

Ну, візьму сей страх на себе,

Вигоджу тобі в потребі,

Тільки ти себе не зрадь.

 

Нині-завтра ти з кватири,

Тиждень, два, чи три, чи штири

В місто, брате, не виходь,

А вже там я так покру́чу,

Що твій довг із книг істручу

І замажу - дасть господь».

 

Так з Отманом поладнавши

І даруночки прийнявши,

Відійшов Бассім домів.

«Я Бассім! Бог дбав за мене,

Буде знов вино й печене! -

Сам собі він гомонів.-

 

Тю на мене, дурачину,

Що я думав: дай покину

Пречудовий сей Багдад!

Де ж би інде міг так цупко

Заробить такую купку

Драхм, їй-богу, двадцять п’ять!

 

Боже, ти мене сьогодні

Випровадив із безодні,

Змусив шлях отсей обрать!

Тож клянусь: се все недаром

Твоя воля: тож більдаром

Хочу жити і вмирать.

 

А що ти і пізно й рано

Дбав за мене, то погано

І нечесно б я вчинив,

Якби на такий припадок

Свій звичайний розпорядок

Сеї ночі я змінив.

 

Та на збитки сим драбугам,

Скупарям і волоцюгам,

Що до мене пхають ніс,

Я сьогодні - не жартую,

Вдвоє більше накупую

Всіх присмаків, хай їм біс!»

 

Так собі, додому йдучи,

Міркував Бассім наш ручий,

А як в хаті своїй став,

У буденне перебрався

І на торг собі подався,

Йдучи, весело свистав.

 

Тут удвоє - хлоп силенний -

Понад свій бюджет щоденний

Видав десять драхм, як дріт;

Вже смеркалось, як з думками,

Опакований клунками,

До своїх допхавсь воріт.

 

 

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

 

Ніч. Халіфу знов не спиться,

Все Бассім наяві сниться:

«Що то робить неборак?

Як там смакувала кара?»

Ось він кличе Джіафара

І до нього мовить так:

 

«Як міркуєш, Джіафаре,

У якім настрою варе

Є тепер наш друг Бассім?»

 

Джіафар

Пане, у такім настрою,

Що такого б я порою

Не бажав собакам всім.

 

Вранці сорому наївся,

В п’яти здорово нагрівся,

Що ще й досі десь пече;

А тепер чуприну чуха,

В тьмі сидить і тільки слуха,

Як помалу час тече.

 

Мисль одна у нього старша:

В животі кишки тнуть марша

Горло страшно пересхло.

Там-то десь бурчить та лає,

Нам на голови бажає

Трясцю, гризь і всяке зло!

 

Халіф

Справді, так воно достоту!

Аж збудив ти в мні охоту

Ще й сю ніч до нього йти:

Сього тура у берлозі,

В такій прикрості й тривозі,

Хоч разок підстерегти!

 

Джіафар

О володарю всіх вірних!

Хай тобі з скарбниць безміри

Все добро дає аллах!

Та прошу тебе з сльозами:

Не йди більш до тої ями!

Не наводь на мене страх!

 

Бо коли сей розбишака,

Грубіян і забіяка,

У добрі таке нам товк,

То чого ж від нього ждати,

Коли буде злий, завзятий

І голодний, наче вовк?

 

Халіф

Все се так, візире любий,

Та я не боюся згуби,

А бажання не дріма,

Ну-ко, все зладь до дороги,

Се тобі наказ мій строгий,

Сперечатися дарма.

 

Джіафар

То бодай, мій світлий царю,

Нині не ходім без дару.

Адже тямиш,