Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

У музеї думок

Ештон тихо підійшов до схилу, над яким височів музей.

Трава погойдувалася під нечутну мелодію вітру, заколисуючи й присипляючи пильність, наче намагаючись якомога довше зберегти таємниці землі, на якій росте. Але Ештона це не збентежило — він легко знайшов отвір для мікрокульок під закрученим гачкуватим кованим поруччям, відсунув прозору засувку, узяв у жменю декілька золотистих кульок і по одній відпустив у отвір. З тихим мелодійним дзенькотом кульки закружляли по заглибині, що розширювалася донизу, аж поки не потрапили до великого казана з прозорою водою. Торкнувшись рідини, вони почали роздуватися до гігантських розмірів і ставали такими, як кулі, що літають між дванадцятьма вежами Палацового міста. Роздувшись, кулі щосили почали тиснути на стіни, розсовуючи їх. Коли утворилася невелика щілина, потрібно було швидко крізь неї прошмигнути, бо з куль почала стікати вода, вони стрімко зменшувалися до розміру мікрокульки, а відтак і стіни зсувалися неймовірно швидко. Ештон завжди заходив сюди саме так — це найкоротший шлях, а ще в такий спосіб він перевіряв свою реакцію і спритність. Цього разу хлопцю легко вдалося шмигонути всередину. Щойно стіни стулилися, він опинився в напівтемряві. Неподалік почулися впевнені кроки й пролунав голос:

— Лови світло!

— Світи людям! — відповів Ештон, не роздумуючи.

До нього підійшли Силен, Тиктор, Дік і Дервіш.

— Радий за тебе! — Дік навіть у напівтемряві помітив знак роду, що ледь проглядався з-під накидки. Ештон кивнув головою на знак подяки за уважність.

— Ото файно, хлопче, добра є! Чув, чув! Тішуся тобов, — доброзичливо прогудів Дервіш.

Тиктор і Силен мовчки здійняли правиці на знак привітання. Ештон теж привітав їх дотиком піднятої руки. То в одному, то в іншому кінці тунелю вчувалися дзвони — це відкривалися входи. Ловці збиралися.

— Ходімо, — Силен першим попрямував до залу збору. Дорогою вони зустріли ще Дана й Тихона, які теж застрибнули в тунель крізь щілини і ледь не збили їх із ніг.

— Треба вдосконалювати мапи переходів і входи в тунель, а то можна своїх перебити й самому не вціліти, — бурчав завжди невдоволений Тихін.

Його ніхто не підтримав, хоча всі неодноразово погоджувалися, що ці думки треба через квадросів доправити до проектувальників. Та, з іншого боку, крім тренованих ловців, сюди ніхто ніколи не заходить. «Швидка реакція рятує життя!» — одне з гасел ловців. Лункі кроки під мелодійний передзвін печерних дзвонів дедалі гучнішали — вісьмома тунелями наближалися «світлі». Ештон не сподівався, що ловців буде так багато. Він близько контактував із кількома десятками з них, багатьох бачив чи знав, та не сподівався, що вони всі відгукнуться на його заклик. Запрошені передали іншим ловцям, що є причина зібратися. Побачивши тих, хто прибув, Ештон мимохіть відчепив свого синього еполета.

«Чогось вартими мають бути мої слова і вчинки, а не заслуги тих, чиїм нащадком мені випала честь бути», — подумав хлопець і одним із перших підійшов до мапи очистки.

Усе як завжди. Так уже повелося, що тільки мапа вирішує, хто увійде до зали, а кому доведеться повернутися назад. Правда, Ештон уже кілька разів чув, що з нею щось трапилось і вона може пропустити до залу ловця, який не має права там перебувати. Але він вважав, що ці хвилювання безпідставні — досі за цим дуже ретельно стежили. Перевірка тривала недовго. Пройшовши її, Ештон без вагань піднявся до кола виклику — місця, де зазвичай сидів той, хто запросив усіх на зустріч. По одному заходили ловці, і він насолоджувався урочистістю моменту. Проте водночас трохи хвилювався, як сприйме його думку поважне товариство.

Ловці прибували, гомін у залі дедалі посилювався, утім, як і хвилювання Ештона. Величезне приміщення ділилося натри кола, кожне з яких могло вмістити чимало ловців. Та наразі зал був заповнений приблизно наполовину, і це означало одне — ловців ставало щоразу менше… Ті дев’ять сходинок, якими Ештон зійшов до кола виклику, не відділяли його від решти — трава з Ішти давала відчуття єдності одного з одним і з зовнішнім світом. Ештон сидів на траві, заклавши ногу на ногу, а неподалік від нього розміщувалися ловці. Зал відділив зайві кола з незаповненими місцями й став меншим, затишнішим.

— Поважне товариство, дозвольте мені… — розпочав Ештон. Він розповів і про бій вогнекрилів, і про зникнення його родини, позбавлення пам’яті, дивні смерті Чиста й ще кількох знаних і поважних укладачів угод, про зменшення кількості «світлих» ловців. Юнак вважав ці події ланками одного ланцюга.

По тому почали висловлюватися інші ловці:

— У нас зникла третина «світлих» ловців, — повідомив Квінт із Палацового міста.

— У нас зникло п’ятеро з дванадцяти, — підхопив Тарт, який прибув із невеликого містечка Ставина.

Трава під ловцями особливим чином закручувалася по колу — вона легко підіймала охочих висловитися, а їх виявилося немало.

— Для чого ми тут зібралися? Обговорити наші негаразди? Чи, може, відтепер зобов’яжемо всіх ловців звітувати, хто, куди, для чого виїхав? — уїдливо запитав Тремп. — Кажеш, що ти вершинний. Де докази? Міг би хоч почепити еполет, якщо, звісно, маєш на те право. Чи боїшся відповідати перед судом вершинних?

Ештон тільки-но хотів відповісти, аж раптом відчув сильний стусан у плече. Падаючи, устиг помітити в кутку залу мантію мага. Ще декілька ловців упали, мов підкошені, решта схопилася зі своїх місць і кинулася до магів із вигуками:

— Змова! Зрада! Заколот!

Купол залу зловісно запалахкотів червоною загравою, щосили сигналізуючи про небезпеку, одна завіса сповзла, і ловцям відкрилося друге коло, у якому стояли маги в червоних мантіях.

Ловці ніколи не воювали з магами, яким, до речі, було суворо заборонено входити до залу збору. А ці не просто зневажили неписані правила, вони знехтували головними засадами, на яких трималася рівновага системи — увійшли сюди й слухали обговорення.

Біля Ештона нечутно опинився Тихін. Він поглядом указав на одного з магів — невисокого юнака з кривою посмішкою й невпевненим поглядом — і непомітно кивнув. Ештон так само поглядом показав на молодого мага Тарту і Силену, що попідхоплювалися з місць і опинилися поруч. Дервіш також тихенько підсувався ближче. Тарт стрельнув із пістоля, що аж ніяк не міг би зашкодити життю ні ловця, ні мага, і над ловцями почала утворюватися звичайна рибальська сітка. Такий пістоль часто використовували квадроси — його цупка тканина розкривалася, утворюючи намет, верхню частину якого прикріпляли до дерева.

Пістоль Тарта працював за схожим принципом, тільки замість цупкої тканини в ньому були рибальські тенета.

Погляди ловців і магів були прикуті до сітки, що