Читати книгу - "Королівство шахраїв"

зали Ліду, приєднавшись до музикантів і вуличних артистів усього за кілька дверей від «Клубу купчастих хмар». А потім у Ніні хтось наче натиснув на перемикач.

— Гайда, заходьте всі до «Багряної шаблі»! — оголосила вона. — Ось ви, пане. Ви занадто худий, це вам не на користь. Як щодо невеличкої порції безкоштовної їжі та карафки вина? А ви, пані, схоже, ви знаєте, як трохи розважитися...

Ніна одного за одним приваблювала до них туристів, наче народилася для цього, пропонуючи безкоштовну їжу й напої та роздаючи костюми й рекламні листівки. Коли поруч з’явився один з викидайл із гральної зали, щоб подивитися, що вони задумали, Ніна з Матаясом рушили вперед, просуваючись у південно-східному напрямку і далі роздаючи дві сотні костюмів і масок, якими їх забезпечив Каз. Коли люди цікавилися, що взагалі відбувається, Ніна запевняла, що це рекламна акція нової гральної зали з назвою «Багряна шабля».

Як і передбачала Серцетлумачниця, час від часу хтось упізнавав Матаясів костюм і кричав: «Мамо, тато, оплата житла!»

Матаяс старанно відповідав, щодуху намагаючись говорити веселим голосом. Якщо туристам і гулякам навіть здалося, що його виставі чогось бракує, жоден із них цього не сказав; напевно, їх відтягнула злива срібних монет.

Коли вони дісталися до Західної Клепки, стосу костюмів більше не було, а на небокраї сходило сонце. Матаяс помітив короткий спалах на даху «Аммберз готелю» — це Джаспер сигналізував своїм дзеркальцем.

Фієрданець провів Ніну до третього поверху готелю, до кімнати, заброньованої на ім’я Юдіт Коенен. Як і обіцяв Каз, із балкону розгортався чудовий краєвид на широко розкинутий Худмедбридж і води Західної Клепки, обмеженої з обох боків готелями й будинками задоволень.

— Що це означає? — поцікавився Матаяс. — Худмедбридж?

— Міст доброї діви.

— Чому його так назвали?

Ніна притулилася до одвірку та сказала:

— Ну, історія така: коли одна жінка виявила, що її чоловік закохався в дівчину із Західної Клепки і планує покинути її, вона прийшла на цей міст і, щоб не жити без нього, кинулася в канал.

— Через такого неблагородного чоловіка?

— Тебе ніколи не спокушали? Усі ці ягідки та плоть Західної Клепки просто в тебе перед очима.

— Ти б кинулася з моста через чоловіка, що спокусився?

— Я б не кинулася з моста навіть через короля Равки.

— Жахлива історія, — підсумував Матаяс.

— Сумніваюся, що це правда. Таке стається, коли дозволяєш чоловікам вигадувати назви для мостів.

— Тобі слід відпочити, — нагадав хлопець. — Я можу тебе розбудити, коли настане час.

— Я не стомлена, і не потрібно розповідати мені, як виконувати мою роботу...

— Ти сердишся.

— ...чи розповідати, як я почуваюся. Іди на свій пост, Матаясе. У цій позолоті ти теж маєш трохи простуватий вигляд.

Голос у неї був холодний, спина пряма. Згадка про сон повернулася так реалістично, що він майже відчув кусючий вітер, пекучі пориви вкривали щоки снігом. У горлі пекло, скрипіло й саднило, коли він кричав Нінине ім’я. Матаяс хотів сказати їй, щоб була обережною. Хотів запитати, що було не так.

— Жодних плакальників, — пробурмотів він.

— Жодних погребінь, — озвалася дівчина, вивчаючи поглядом міст.

Матаяс тихенько вийшов, спустився сходами і перетнув канал широко розкинутим мостом Худмедбридж. Він подивився вгору, на балкончик «Аммберз готелю», утім, не побачив там жодного Ніниного сліду. Це був добрий знак. Якщо він не може побачити її з моста, Ван Ек теж не зможе. Кілька кам’яних сходинок привели його вниз до доку, де в рожевому від ранкового світла прибої продавець квітів направляв на місце багром свою баржу, повну цвіту. Поки чоловік порався коло своїх тюльпанів і нарцисів, Матаяс перекинувся з ним кількома словами, помічаючи знаки, що їх крейдою залишив Вілан над рівнем води з обох боків каналу. Вони були готові.

Хлопець піднявся сходами до «Імперії Комеді»; зусібіч його оточували маски, вуалі та блискучі плащі. Кожен поверх мав свою тематику, пропонуючи фантазії на будь-який смак. Матаяс налякався, побачивши вішалку з костюмами дрюскелле. Хай там як, це було гарне місце, щоб залишатися непоміченим.

Фієрданець хутко попрямував на дах і просигналив Джасперові своїм дзеркальцем. Тепер вони всі були на своїх місцях. За кілька хвилин до півдня Вілан спуститься, щоб зачекати у кав’ярні, яка була розташована обіч каналу і завжди приваблювала галасливий натовп вуличних акторів: музикантів, мімів, жонглерів, що виступали за гроші туристів. А зараз хлопчик лежав на боці, приткнувшись за кам’яним виступом на даху, і безтурботно дрімав. Матаясова гвинтівка, загорнута в клейонку, лежала поруч із Віланом, а ще крамарик вишикував цілу низку феєрверків, і їхні ґноти скрутилися, мов мишачі хвости.

Матаяс обіперся спиною на кам’яний виступ і заплющив очі, плаваючи та занурюючись у несвідоме. Він звик мало спати в такі довжелезні проміжки часу ще тоді, коли був дрюскелле. Коли буде потрібно, він прокинеться. Але зараз Матаяс просувався кригою, і вітер завивав у вухах. Навіть равканці мали ім’я для цього вітру: Ґрузебуря — «тварюка, вітер, що вбиває». Він приходив із півночі, сніжний шторм, що засипав усе на своєму шляху. Солдати помирали за кілька кроків від своїх наметів, загубившись у білизні, а їхні крики про допомогу зжирав безликий холод. Ніна була десь поруч. Він знав це і не мав жодної можливості дістатися до неї. Матаяс знову й знову викрикував її ім’я, відчуваючи, як ціпеніють ноги в черевиках, як потрапляє під одяг сніг. Він напружувався, щоб почути відповідь, але у вухах гула завірюха, і десь далеко завивали вовки. Вона помре серед льодів. Вона помре сама-самісінька, і це буде його провина.

Матаяс судомно вдихнув і прокинувся. Сонце світило високо в небі. Вілан стояв над фієрданцем і легенько його трусив.

— Уже майже час.

Матаяс кивнув і підвівся, розправляючи плечі, відчуваючи навколо себе тепле весняне повітря Кеттердама.

— Із тобою все гаразд? — нерішуче запитав Вілан, але раптовий Матаясів розгніваний погляд говорив сам за себе. — Ти молодець, — запевнив хлопчик і заспішив униз сходами.

Матаяс звірився з дешевим латунним годинником, яким його забезпечив Бреккер. Майже дванадцята. Він сподівався, що Ніна відпочила краще за нього. Фієрданець коротко змигнув дзеркальцем у бік її балкону і відчув, як його накрило хвилею полегшення, коли яскраве світло повернулося до нього. Матаяс просигналізував Джасперові, а потім перехилився через край даху і приготувався чекати.

Фієрданець знав, що Каз обрав Західну Клепку через її натовпи і можливість зберегти анонімність. Її мешканці