Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Юля раптом випрямилася та помітно напружилася. Вона кинула на мене свій різкий погляд.

— Ви обоє жалюгідні, бо я вірила вам, а ви так підло вчинили зі мною. Я кохала тебе, Ігорю, а ти так легко зраджував мені з нею?

— А що зі мною не так? — сердито спитала колишня подруга. — Чи ти думала, що все найкраще завжди має бути твоїм? Знаєш, в одному ти таки маєш рацію. Ти ідіотка, Поліно, а ще тупа. Було справді весело слухати твої розмови про ваше щасливе кохання. Ти так постійно хизувалася цим, але... Упс! Кохання виявилося несправжнім, бо Ігор любив не тебе, а гроші твого татуся. До речі, як тобі зараз живеться без його підтримки? Мабуть, сидиш на шиї свого нового чоловіка. Як його там... Ємчук Гордій. Красивий, правда. Що він тільки знайшов у тобі?

— Це ти зараз насміхаєшся з мене? — спитала я, дивлячись на неї.

Її губи розтягнулися у фальшивій посмішці. Я схопила келих з червоним вином зі столу та без жодних вагань вилила весь алкоголь їй на сукню. Вона скрикнула і розтулила рота від здивування. Я помітила, як на її сірій сукні утворюється велика червона пляма.

— Ах ти ж... — заверещала Юля та кинулася на мене.

Я трохи відступила, але вона все ж зачепила своєю рукою мою щоку. Це так розлютило мене, що я почала бити її своїми руками. Вона всіляко відбивалася. Я ж вистрибнула їй на плечі та міцно схопила в кулак її огидне світле волосся. Юля скрикнула, коли я тягнула її пасма. Мені хотілося вирвати кожен волосок на її голові. Вона намагалася скинути мене зі своїх плечей та заїхала своїм каблуком по моїй нозі. Різкий біль трохи послабив мою хватку, тому я відпустила її волосся. Раптом міцні руки схопили мою талію та відтягнули від Юлі. Я думала, що це Ігор, тому вдарила ліктем у живіт того, хто тримав мене. Він навіть не похитнувся, а ще міцніше стиснув мене. Я почала крутитися в різні боки та розмахувати ногами.

— Поліно, заспокойся! — почула біля вуха голос Гордія.

Я завмерла та перестала пручатися. Він же поніс мене кудись зовсім в інший бік. Я відчула сльози на очах, бо чомусь стало так образливо. Навіщо вони взагалі прийшли сюди та зруйнували все? Гордій зупинився біля невеликої альтанки та поставив мене на ноги. Я почала знервовано намотувати круги по бруківці, намагаючись заспокоїтися. Моє серце все ще шалено билося від злості.

— Що за шоу ти влаштувала, Поліно? — голосно спитав Гордій.

Я подивилася на нього. Він мав розгублений та збентежений вигляд. Напевно, йому стало соромно за таку дружину.

— Багато людей це бачило? — прошепотіла я.

— Багато. Ви так голосно кричали, що всі позбігалися.

— Вибач. Я не хотіла тебе соромити, чесно.

— Що сталося? — спокійним тоном спитав Гордій і підійшов ближче до мене. — Хто це така і чому ти накинулися на неї?

— Моя колишня подруга, — відповіла я. — І мій наречений.

— То ти розлютилася, бо вони тепер разом?

Гордій нахмурив брови, а я похитала головою. Мабуть, варто розповісти йому про свою жалюгідну ситуацію.

— Вони вже давно разом, — тихо сказала я і швидко витерла сльози, що потекли з моїх очей. — Ігор зраджував мені з нею, а я дізналася про це в день нашого з ним весілля. Коли побачила їх сьогодні, то не змогла стриматися. Вона ще й насміхалася з мене. Говорила різні образливі речі, назвала ідіоткою, а ще сказала, що не розуміє, як ти міг одружитися зі мною.

Гордій підійшов упритул до мене, а я ж уважно подивилася на нього. Він поклав свої пальці на моє підборіддя та підняв мою голову, розглядаючи обличчя.

— Вона трішки подряпала твою щоку, — тихо сказав хлопець. — Не сильно, але варто обробити.

— Мені так соромно, — прошепотіла я та важко видихнула. — Я зрозумію, якщо ти більше не захочеш йти зі мною в людні місця.

— Ти молодець, Полінко.

— Щ-що?

Я насупилася, поки Гордій розглядав мене. Він був так близько, що я могла б трішки потягнутися та торкнутися до його губ своїми.

— Кажу, що ти добряче їй наваляла, — мовив він, тепло усміхнувшись. — Та ще й мене вдарила в живіт. Я боюся тебе.

— Тепер ти знаєш, що мене краще не дратувати, — я тихо засміялася. — Ти справді не злишся?

— Не злюся. Вона не мала права ображати тебе, Поліно. Ніхто не має, чуєш? І де ти відкопала того нареченого? Поки ви билися, він устиг утекти на двадцять метрів.

— Напевно, боявся, що теж отримає від мене.

Я знову засміялася та подивилася на Гордія. Не очікувала від нього підтримки. Думала, що він буде злитися через ту бійку, а його, схоже, вразила моя поведінка. Гордій опустив свою руку та поклав її на мою талію. Мені чомусь захотілося віддячити йому за розуміння. Я потягнулася і легко доторкнулася своїми губами до його губ. Вони були такими теплими, ніжними та м’якими. Він завмер на місці від здивування. Я різко відсторонилася, коли зрозуміла, що щойно поцілувала його.

— Ой, вибач! — швидко сказала я. — Це вийшло випадково.

Моє серце почало битися сильніше від його пильного погляду. Цікаво, він теж щось відчув?

— І несподівано, — пробурмотів Гордій.

— Як і наше весілля, — мовила я та знервовано всміхнулася.

— Як і наше весілля, — погодився він.

Я незчулася, як хлопець сильніше стиснув мою талію, притягуючи мене ближче до себе. Гордій раптом нахилився та накрив мої губи своїми в палкому поцілунку.