Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

14. Частина душі

Контрабандист, що прикривався торгівлею антикваріатом і марними дрібницями, вислухав моє прохання, не торгуючись, назвав ціну і сказав зайти до нього за чотири дні. Я виклала майже всі свої гроші, але відчувала себе на диво добре, немов я ось-ось позбудуся своєї старої важкої особистості, життя якої було споганене чоловіком-тираном. І незабаром Елері Міон почне все спочатку.

- Ходімо у «Пишні булочки»? - запропонував Геррі, пританцьовуючи на моєму плечі. Міська атмосфера, гарна погода та укладена угода розслабили звірятко. Я була цьому тільки рада, мені було складно бачити його наляканим, тому я намагалася надати й собі впевненого вигляду, подавшись у бік центру Хаола.

- Як гадаєш, комісія вже приїхала? - знову порушив мовчання звір. Я глянула на небо і відразу примружилася від сонячного світла. За час нашої розмови з Кларком вулиці Хаола помітно пожвавішали.

- Сподіваюся, що так, - я ствердно кивнула. - Чим раніше вони всі перевірять і поїдуть, тим простіше мені буде скинути з себе прокляття.

- До речі, щось воно надто тихо сидить. Так і треба?

- Не знаю, - чесно зізналася, насилу утримавшись від того, щоб перевірити магічним зором свою ауру. - Але нехай так і сидить, не згадуй його, Геррі.

- Гаразд, - примирливо змахнув лапками друг, озирнувся на всі боки й раптом посміхнувся: - Я знаєш про що думаю, Ель? Було б цікаво поглянути на зарозумілу пику ат Рогада, коли комісія нічого не знайде. Оце він очманіє.

- Швидше занепокоїться, - я хмикнула задумавшись. Мені теж було б цікаво поспостерігати за Дорайном, хоч його обличчя я не вважала «зарозумілою пикою». Сьогодні я його не бачила, але впевнена, що перед контролерами він постане в бездоганному вигляді, з гордою поставою та спокійним поглядом, не дозволяючи нікому побачити в собі переможеного. Мені чомусь здавалося, що навіть у такій ситуації демон виглядатиме гідно.

- А він зможе побачити сліди твоєї магії?

- Ні, і комісія не зможе. Точніше відлуння почують, але я могла робити будь-що в тому підвалі. Сподіваюся, що Дорайн не доводитиме комісії, що прокляття тільки вчора було в підвалі й потрібно шукати його ретельніше, а то вони можуть почати перевіряти працівників.

- Скоріше б усе це скінчилося, - зітхнув компаньйон і потер лапками перед вухами, наче людина, що масажує скроні. - Ти впевнена, що зможеш зруйнувати заклинання?

- Зруйнувати, швидше за все, ні, - у задумі я кілька разів легенько стукнула себе кісточкою вказівного пальця по підборідді. Геррі обурено пискнув і здибив загривок, подивившись на мене як на чудовисько лісове. Я пояснила: - У кожного заклинання є акуратне і чітке плетіння на незримому рівні магічних вібрацій, а на рівні доступному людям це виражається в знаках і заклинаннях. Демони знаходяться на рівень глибше і тому їм заклинання не потрібні, але я не про це. Так ось, все чаклунство впорядковане, як нитки в ткацькому верстаті, а прокляття це ніби сплутаний клубок. Його можна спалити, можна порізати ножицями чи не на волокна, а можна розплутати.

- І ти плануєш зайнятися саме останнім? - припустив Геррі. Я підбадьорливо посміхнулася йому і звернула за ріг.

Застигла на місці. Оглянула навколишні будівлі й стиснула щелепи.

- Мені здається чи ми щойно вже проходили цією вулицею? - після хвилинної затримки уточнив Геррі, хоча з його голосу стало зрозуміло, що він знає відповідь на це запитання, а ще чітко розуміє, що саме винно в нашому раптовому блуканні по колу. Відповіді компаньйон не дочекався, голосно проковтнув і спитав: - Що ми робитимемо?

Я озирнулася, розмірковуючи над цим питанням. Як мені вибратися з чергового лабіринту? Чи варто почати розплутувати неслухняний моток уже зараз?

Поки що вирішила просто розвернутися і рушити у зворотний бік. Завернула на іншу вулицю і знову завмерла. Цього разу тіло все ж таки пробив холодний піт, а на плечі ойкнув Геррі.

Сонячну вуличку Стума, на якій розташовувався наш з Йозефом будинок, я впізнала відразу. Занадто часто я сиділа біля вікна, вивчаючи її поглядом в очікуванні повернення чоловіка. Щоразу сподівалася, що він не повернеться і його чари зруйнуються, але він незмінно з'являвся наприкінці вулиці, повертав з-за рогу, біля будинку з акуратними кущами бузку і впевненою ходою прямував у мій бік. Зараз я стояла саме біля будинку з бузком, розглядала візерункову огорожу та боялася подивитися ліворуч. Четвертий будинок від повороту - гарний і затишний, з підстриженим газоном і порожніми клумбами, - я назавжди сподівалася залишити у своїх кошмарах.

- Назад, Ель, - пискнув мій компаньйон. - Повертаємось назад.

Я різко розвернулася і попрямувала у зворотньому напрямі.

На цей раз переді мною постала незнайома вулиця. Хоча придивившись, я зрозуміла, що впізнаю її, але вона перемінилася. Це була Олден Сід, на якій розташовувався Годамн. Ось тільки дорога була вужче, будинків менше, огорожі були відсутні, а рідкісні перехожі були одягнені в старовинне вбрання і злякано втискали голови в плечі, намагаючись швидше минути вулицю. Я помітила їхні нервові погляди, які вони кидали на будівлю Академії Проклятих, і вирішила перевірити, що з нею не так.

- Ну і куди ми так бадьоро крокуємо? - невдоволено спитав Геррі.

- Оглянути Годамн, - не стала приховувати я, розглядаючи шпилі будівлі. Мене швидко спіткало усвідомлення, що зараз це зовсім не академія. Прокляття відродило для мене картинку Хаола за часів імперії, і тепер я дивилася на палац демона. Недоречно згадалося його спотворене обличчя й очі, що горять червоним світлом.

- Щось тут не так, - буркнув Геррі. - Дивись, карета! Я ніколи таких не бачив.

Я озирнулася у вказаному напрямку. Повз нас проїхав шикарний екіпаж, запряжений четвіркою вороних коней. Ним правив чоловік у темній старомодній лівреї, хлистав коней батогом, які в сучасній Ізариді були заборонені до використання проти тварин. Карета зупинилася навпроти воріт палацу, кучер зістрибнув з козел і відчинив дверцята. Я підійшла ближче, спостерігаючи як на вулицю вийшла розгублена дівчина у гарній сукні. Мені ледве вдалося впізнати в ній ту змучену брудну незнайомку, яка бігла підземним коридором. Арина. Зараз вона була добре одягнена, волосся зібране у високу зачіску, а в руках вона стискала клатч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍