Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

19

Вийшла з магмобіля і невпевнено завмерла, дивлячись на сіру будівлю в'язниці. Через ґрати на мене запитливо дивилися охоронці. Зітхнула і попрямувала до воріт, під ногами стелився покритий льодом тротуару Тут сніг майже не чистили, тому його прибивали ногами перехожі, і незабаром він перетворювався на кригу.

Довелося тричі показувати дозвіл, але, нарешті, мене провели довгим коридором без вікон і дозволили сісти в окремій кімнаті. Невпевнено озирнулася і підійшла до стільця. У приміщенні майже нічого не було. Тільки три стільці, стіл та дві тумби біля стіни. Чекати довелося недовго і незабаром до кімнати зробила крок Таїра.

Охоронець повісив на двері захисне заклинання і вийшов. Поговорити ми мали право наодинці.

Відьма окинула мене байдужим поглядом, пройшла вперед і опустилася на стілець. Вона змарніла, виглядала втомленою, губи потріскалися, а з-під сорочки виднілися синці. Підібгавши губи, мовчки оглядала колишню вихованку. Вона заговорила першою:

- Що ви хотіли від мене?

- Хотіла сказати, що я не вірю у вашу причетність до злочину, - вирішила розпочати з такої заяви. Таїра саркастично пирхнула:

- А комусь є різниця хто наклав те прокляття? Мені здавалося, що ціль просто забрати Годамн.

- Це так, - не стала сперечатися. - Але різниця справді є. Я хочу допомогти вам, Таїро.

– Одного вашого бажання не вистачить.

– Саме тому я зараз тут.

Дівчина відкинулася на спинку стільця, підняла на мене погляд і підібгала губи. Мені навіть здалося, що вона ось-ось заплаче, але наступної миті Таїра гидливо скривилася.

- Що ви отримаєте мені від допомоги? Я не вірю у безкорисливість чужих вчинків.

- Правильно робиш, - кивнула, розуміючи, що зараз на цій дівчині більше шипів, ніж тоді, коли ми зустрілися в Академії Проклятих. Але було й те, що вселяло мені надію: минулого разу вона чекала на мене. Чи може вона чекати на мене зараз?

- Я хочу врятувати Годамн та дітей. Цим я зможу врятувати і своє життя.

Таїра скосила в мій бік очі. У її погляді не залишилося ні краплі дитячої наївності, тепер він був холодний і насторожений. У мене серце розривалося, варто мені було уявити, що їй довелося перенести.

- Чому ви прийшли до мене? - Дівчина озирнулася на двері. - Без адвоката чи слідчого. Я не зможу сказати нічого, крім того, що вже знають жандарми.

- Мені потрібна твоя допомога в іншій справі.

Відьма затримала на мені зацікавлений погляд, а потім подивилася на рівень мого живота. Вона ніби щось побачила там, і знов підвела очі. Її шепіт змусив мене здригнутися:

- Ви таки зробили цю помилку?

- Так, - тихо сказала у відповідь. Таїра кивнула та опустила голову:

- Я думала, що не дочекаюся вас. Ви прийшли набагато пізніше.

- Вибач, - подалася вперед, намагаючись зазирнути дівчині у вічі. – Я все виправлю. Мені потрібна лише допомога.

Кілька хвилин відьма мовчала. Я встигла злякатися, що вона так і не заговорить більше, а наш час вийде, але Таїра все ж запитала:

- Чим я можу допомогти?

- Мені потрібне заклинання для повернення в часі, - ледь чутно прошепотіла, схиливши голову нижче над столом. Брови Таїри метнулися вгору, а в очах з'явився страх:

- Ви готові піти на таке? Одна дрібниця може вплинути на тисячі життів.

- Вже вплинула! - з натиском видихнула крізь зуби. - Я мушу все виправити. Ти можеш чимось допомогти? Мені ні до кого більше звернутися.

Дівчина підібгала губи та знову озирнулася на двері. Тільки зараз, дивлячись на її рухи та погляд, я зрозуміла, що вона не довіряє мені. Це я викладала в неї протягом цілого року, висаджувала з нею рослини в оранжереї й просто говорила про життя. А ось для неї я зараз незнайомка, яку хоч вона й чекала, але все ж таки бачить вперше.

- У твоєму роді був особливий кулон, - я швидко описала прикрасу, яку колись одержала від відьми. Вона примружилася:

- Звідки ви знаєте?

- Колись ти подарувала його мені, щоб урятувати.

Таїра нахмурилася не розуміючи до чого я веду, але через хвилину в її очах з'явився вогник усвідомлення:

– Ви хочете сказати, що прийшли з іншої реальності? Щось змінилося під час історії і тепер… Так? Ви хочете виправити те, що вже наробили? Але чому не звернетеся до Міністерства Підглядань?

- Їхнє розслідування займе надто багато часу, - похитала головою.

- А ваша безрозсудність буде коштувати вам свободи, - нагадала Таїра.

– Я готова заплатити таку ціну, якщо все повернеться назад.

Відьма знову замовкла. Я розуміла її й не хотіла поспішати. Нині я буквально штовхала її на новий злочин. Мені треба було вивудити в неї заборонене чаклунство. Якщо моя витівка не спрацює, їй можуть додати термін за пособництво. Але наш час закінчувався, і я все напруженіше поглядала на двері.

- У тому вашому світі, - ледве ворушачи губами, заговорила Таїра. - Годамн не закрили?

- Ні, - сумно посміхнулася, дивлячись на її схилену голову. – Академія Проклятих продовжує свою роботу. Відремонтували головний корпус, відновили оранжерею і навіть збудували заново вежу.

- А вежу навіщо? - здивовано моргнула дівчина. Я лише хитнула головою:

- Довга історія. А ще Годамн став переможцем на Фельських змаганнях.

- Маячня, - пирхнула Таїра. - У ремонт ще можна повірити, але…

- Ти була в команді, - швидко додала, перебивши відьму. Вона відразу замовкла, уважно вдивляючись мені в очі. Здається, навіть повірила. Потім спитала охриплим голосом:

– Що я вирішила робити після закінчення академії?

- Ти готуєшся стати цілителем, - відповіла чесно. На губах Таїри вперше за розмову з'явилася слабка ледь помітна посмішка, і пролунав шелест її голосу:

- Завжди хотіла…

Клацнув, відчиняючись, замок. Час вийшов. Моя душа пішла у п'яти. Ні! Адже я не встигла!

Поки двері неквапливо відчинялися. Таїра схопилася на ноги, перегнулась через стіл, схилившись якомога ближче до мого обличчя і вимовила:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍