Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

Глава 5 (4)

 

- Добре там час провела? - запитав аби відвернути її від похмурих думок. Повернути ту посмішку, яка змушувала його серце заходиться від щастя.

- Дуже добре. - відповіла знехотя, але погляд на хлопця підняла. Посміхнулася слабо, а потім і зовсім в спальню пішла, побажавши всім на доброї ночі.

Настрій пропав. Хотілося просто лягти і заснути, і щоб завтра їх обох будинку вже не було. Чоловіка - тому що навіть після такої кількості часу він не міг повести себе нормально і потерпіти кілька хвилин, хоча б для того, щоб не принижувати її перед Стасом. А Стаса, тому що поруч з ним вона відчувала себе незатишно. Вона то злилася на нього, то сміятися хотіла, коли він раптово сам сміявся. Заразливо і тепло. Грав він так? Зрозуміти було складно, але її більше лякала власна реакція. Ніяк не могла повірити, що дійсно тіло і головне мозок реагують на його близьку присутність, посилаючи по кровоносних судинах порції адреналіну. Вона заплуталася. Можливо, якби Вітя приділяв їй більше часу, демонстрував хоча б мізерними вчинками свої почуття, її організм б не реагував так на Стаса. Ймовірно, це просто брак уваги.

Через якийсь час двері в спальню відкрилися, впускаючи світло з коридору, і Настя помітила порядком напідпитку чоловіка, що знімає на ходу піджак і прямує в бік ліжка.

- Кохана, ти спиш? - запитав і ліг поруч з нею, стягуючи з себе штани. Настя не відповіла. - Ейййй, Настяяяя ... - протягнув він, схилившись до її обличчя. - Я скучив, кохана! - дівчину обдало п'яним диханням, і саме це послужило спусковим механізмом.

- Ти знущаєшся? - різко сівши на ліжку, вона втупила в чоловіка сердитий погляд.

- Не зрозумів…

- Ти приїжджаєш через два тижні після нашої останньої зустрічі, і навіть не можеш дочекатися, поки я спущуся до вечері, а зараз приходиш і заявляєш, що скучив!

- Ти образилася? Настя, ти що дитина? - спершись однією рукою на ліжко, чоловік присів, вдивляючись в темряві в обличчя дружини.

- При чому тут дитина? Ти перед чужою людиною просто показав наскільки сильно тобі на мене плювати.

- Так з чого ти взяла, що мені плювати? - нервово пересмикнув плечима Віктор.

- А хіба ні? Ти ж не хотів, щоб я в ЛА приїжджала. Майже не дзвонив. В чому справа? У тебе хтось з'явився? Так скажи мені про це в обличчя!

- Що за нісенітниці ти несеш? - чоловік, здається, миттєво протверезів. - Я пояснив тобі чому не хотів, щоб ти приїжджала. Тому що я майже весь час працював. Тобі б там було нудно. А так ти провела час з батьком і подружками своїми в Нью-Йорку. У вільні дні я приїжджав до тебе. Я ж про тебе дбаю в першу чергу. Так про таке життя будь-яка баба мріє! Гуляй не хочу, і чоловік біля себе, як собаку не тримає!

- А я не будь-яка баба! - психанула Настя. - Я поруч хочу бути з чоловіком, який мене любить, і якого я люблю! І якщо ти цього не розумієш, то схоже наші відносини котяться туди, звідки вже немає шляху назад. - встала з ліжка і схопивши свою подушку вийшла з кімнати, грюкнувши дверима. Ночувати пішла в другу гостьову спальню, а через деякий час почула, як двері знову відкривається. Навіть не повернулася, коли ліжко прогнулося і на її стегно лягла рука чоловіка. Бачити його не було ніякого бажання.

- Ну, пробач мені, кохана, - сказав обережно на вухо, впевнений, що дружина все-одно не спить. - Я занадто багато часу присвячую роботі. Це не означає, що я тебе не люблю, просто домігшись того, про що давно мріяв, я забув про найголовніше - про людину, яка весь час була поруч. Про тебе. Я виправлюся, Настя. Обіцяю! - дівчина мовчала, втупившись порожнім поглядом в темряву. Скільки ще таких обіцянок буде? Як довго потрібно чекати, щоб чоловік згадав, що вона не річ? - Повір мені, кохана! - прозвучало у самого вуха, але на цей раз його прохання не принесли миттєвого успіху. Може, Вітя і правда запрацювався. Недарма кажуть, що бути заміжньою за творчою людиною коштує величезних зусиль. Миритися з перепадами настрою, частою відсутністю. З цим вона давно звикла. Але відверте нехтування нею останнім часом ніяк не додавало дівчині впевненості в тому, що чоловік її все ще любить.

- Подивимося, - все, що змогла беземоційно відповісти дівчина. Сьогодні Віктор навіть не поліз до неї з приставаннями. Хоча зазвичай цим і закінчувалися всі сварки. Він просто заснув поруч із нею.

Вранці Стас, проходячи повз гостьову кімнату, помітив крізь незачинені двері сплячу сімейну пару. Віктор спав, розвернувшись спиною до дружини, а її рука знаходилася на його плечі. Хлопець викликав таксі і поїхав, не чекаючи, поки прокинеться Віктор. А головне Настя. Саме її він зараз хотів бачити найменше.

Влетів до квартири, з ноги валізу в кут штовхнув, і шафу від люті мало не розгромив прямо в коридорі. Матюкав її, лаявся. Кісточки пальців збив відбиваючи грушу в спортивному залі, куди попрямував через десять хвилин. Треба було зігнати все те, що пожирало зсередини. Та він з розуму по ній сходив. У нього руки тремтіли від бажання підносити її до небес і світ до ніг покласти, а вона лягає під того, хто навіть спить, розвернувшись до неї спиною. При цьому Стас не сліпий. Бачив, що він їй небайдужий, хоч дівчина і намагалася зобразити протилежне. Як вона дивилася на нього в спальні. Його струмом вдарило так, що перед очима потемніло, коли рука Насті йому на груди лягла. Та й її теж. Відскочила, як від чумного, тому що теж відчула це. А потім ноги пішла перед Свіридовим розсовувати. І це при тому, що Стас спав через дві кімнати від них. Спортзал не допоміг. Його трясло, всередині все вивертало, як тільки їх разом уявляв. Прийняв душ і пішов пити в перший-ліпший бар. Не допоміг спорт - доб'є алкоголем. Цей завжди допомагає. Ненадовго. Ілюзорно. Але допомагає.

Через півгодини, коли перша пляшка текіли була випита, а поруч вже сиділи дві дівчини, імена яких Стас не згадав би, навіть якби йому заплатили, в кишені його джинс завібрував смартфон. Ромич. Задоволена усмішка розтягла губи. Ось його він був радий бачити завжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍