Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- А Вася – чоловік?
Данило кивнув.
- Я можу на килимку лягти, - рішуче видихнула я. – Тут, у кімнаті.
- Я також можу лягти на килимку, - широко посміхнувся Котовський. – Ось якщо ти раптом вирішиш там прилаштуватись, я в ту ж мить злізу з ліжка, ляжу поруч з тобою та обійму. Міцно-міцно. А на цьому ліжку, між іншим, не те що вдвох – вп'ятьох можна заснути, і навіть не буде тісно!
Ну не те що вп'ятьох, а ось четверо, певне, прилаштуються…
Я рішуче зітхнула, підійшла ближче і присіла на самий край ліжка.
- Ну, слухай, - хмикнув Данило – не змусив довго чекати своєї реакції. – Це навіть не смішно. Ти збираєшся спати сидячи?
Я збиралась спати не поруч з ним. Очевидно, ці мої плани з якимись його особистими чудесним чином не збігались, але чиї то проблеми? Хотілось заявити, що не мої точно, але я вже застрягла в цій божевільні на десять днів, і поки що шанси їхати додому, не втративши при цьому роботу і можливість підшукати собі інше нормальне місце, видавались дуже примарними.
Супроводжена скептичним поглядом Данила, я встала, пересікла кімнату, вимкнула світло і повернулась назад. Посиділа секунд тридцять і подумала, що це справді виглядає дуже дивно.
Зважившись, я все-таки прилягла на самий краєчок ліжка. Подушок, благо, вистачало, а що ковдра була лише одна, так я і в халаті не замерзну. В будинку, тим паче, досить тепло.
Як не крути, а ранок вечора мудріший, і я закрила очі, сподіваючись по-людськи заснути, а завтра спокійно в усьому розібратись. Навіть якщо це буде дуже непросто. Тут дорослі, адекватні люди…
І один надто дорослий зараз тягне мене за пояс халата!
- Ну незручно ж, - проворкував Котовський, присуваючись куди ближче, чим те припускали розміри величезного ліжка. – Будеш вночі крутитись – впадеш.
- Не впаду, - пробурмотала я.
- В халаті незручно.
- Зручно!
- А без ковдри холодно.
- Жарко! – заперечила я і тієї ж миті спробувала відсунутись ще далі. Успіху не досягла, замість того ледь не звалилась на підлогу і в ту ж мить опинилась в не в міру гарячих обіймах Котовського. Він все-таки переміг вузол на поясі халата, спіймав мене за його поли і підтягнув до себе поближче, вкрив ковдрою.
То ж треба, яка турбота!
- Це неправильно, - тієї ж миті запротестувала я. – Це…
- В тебе є хлопець?
Питання, задане спокійним і на диво мирним тоном, загнало мене в тупик. Я дивилась на Котовського так, наче бачила його вперше в житті. З чого б то раптом його стало цікавити, є в мене хто чи нема? До того не задавав зайвих запитань, просто робив все, що приходило йому в голову, і був дико задоволений своєю поведінкою.
- Ні, - розгубившись, правдиво відповіла я.
- А був? – тут же підступно поцікавився Котовський, підтягуючи мене же ближче.
- Ну до чого ця розмова? – наїжачилась я.
- Начальство хоче дізнатись все про власних підлеглих заздалегідь, - тут же, явно ледь стримуючи сміх, повідомив Котовський. – Ну мама ж буде питати завтра. Спробує витягти з тебе інформацію і впевнитись, що я, її єдиний любий синочок, знайшов собі хорошу дівчинку.
Руки прослизнули під халат, але я навіть відреагувати не встигла, зачепившись подумки за слова, промовлені Данилом.
- Чому єдиний? А як же Богдана? – питання з'явилось само собою, хоча Богдану цю я ніколи в очі не бачила і поняття не мала, що вона за людина. – Це тому, що донька? Мама сина хотіла?
- Мама хотіла, щоб дитина відповідала її ідеалам, - Данило потягнув за халат, і я відчула, як м'яка тканина нахабно зіслизнула з мого плеча. Запротестувала, намагаючись його відштовхнути, але врешті решт опинилась в полоні майже сталевих обіймів. Халат, судячи з усього, валявся десь на підлозі, і шукати його я не могла.
Судячи з усього, досягнутий результат Данила абсолютно задовільнив. Він влаштувався зручніше, не прибираючи рук з моєї талії, і навіть в напівтемряві кімнати дякуючи світлу ліхтаря, що проникало через вікна знадвору, я могла розгледіти задоволену посмішку.
- А Богдана, поки знайшла свого Василя, встигла розчарувати маму підходом до вибору чоловіків, - абсолютно спокійно продовжував Данило, наче його розповідь геть ніщо не могло перервати. – Та й кого вибрала-то? Тому мама сподівається, що я знайомлю їх з хорошою дівчиною. Краще з недосвідченою.
- Так? Ну тоді радій, потрапив прямо в точку, - пробурмотала я. – Але то можна було шукати не серед колег! Невже такий обмежений вибір?
- Надто великий, - посміхнувся Котовський. – Щоб там було щось пристойне. А ось коли подібний діамант потрапляє прямо в руки… Так що на рахунок стосунків?
- Та не було в мене ніяких стосунків, - пробурмотіла я. – І не буде, геть не сподівайся. Це… Мерзенний та підлий обман.
- Але ти вже тут, - осміхнувся Данило.
Я нарешті змогла вивернутись з його рук і повернулась до Данила спиною. Тепла долоня тієї ж миті лягла мені на живіт. Котовський притягнув мене до себе, обійняв, вкрив ковдрою, наче мені мало було його власного тепла, і, судячи з мирного дихання, просто заснув.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем», після закриття браузера.