Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 157
Перейти на сторінку:
це пихатої балаканини.

— Ти, кха-даре, міг ще згадати щось про честь і битву до останнього подиху, — буркнула вона.

— Наступного разу — не забуду. Даю слово. Отже, приготуватися й рушити, як тільки він до них доїде. Як кінь, Янне?

— Трохи відпочив, ще дасть ради. Це добрий румак.

Авжеж, подумала вона. Найкращий, якого можна купити, вкрасти чи здобути в битві. Ласкольник умостився в сідлі.

— Увага. Він от-от до них під’їде. Вже хитає головою. Зараз!

Вони розвернули коней тієї миті, коли загін переслідувачів рушив із місця. Ще одна хмара куряви встала над Ланвареном.

* * *

— Ми не переймаємося ними, кха-даре, — промовив хтось, кого вона не впізнала за голосом. — Це ж лише пара а’кеерів і троє шаманів. Не зашкодять або й допоможуть, бо, мабуть, вже вирізали всі банди в тій місцині.

— Це не «троє шаманів», а троє жереб’ярів. Кожен із них вартий стільки ж, скільки бойовий маг. Вважаю, що якби вони хотіли, то могли б і зараз побитися із Сьомим, бо у полку є лише звичайні військові чародії — непогані, але всі разом вони не дали б ради й одному жереб’яреві. Ні. Ми не ризикуватимемо. Крім того, це все-таки Меекхан, Імперія, хоча дехто про це інколи забуває. Не буде так, що кочівники сприйматимуть ці землі як нічию землю. Не в’їжджатимуть й виїжджатимуть назад туди-сюди, наче в себе вдома.

Його підтримав хор похмурого бурмотіння.

— Та й не було б добре, якби Завир Геру Лом та Совиненн Дирніг надто швидко вирішили б свій конфлікт. Завир ризикнув. Якщо йому вдасться, то він знищить конкурента першим ударом і забере його землю й, напевне, війська. Він збільшить свої сили й стане вдвічі небезпечнішим. Але якщо він втратить трьох жереб’ярів і кількасот Вершників Бурі, то може статися, що сили вирівняються. Тоді битва між тими двома може скінчитися по-різному. Тому ми бажаємо, щоб Завир втратив усе, що він сюди вислав, і тому ми мчатимемо з ними навипередки, поки не знайдемо всіх шаманів. Зрозуміло?

— А потім? Скажімо, я можу порішити один-два а’кеери, але щодо жереб’ярів, то не надто в тому впевнений…

Цього разу вона впізнала Ніяра. Але якось ніхто не розсміявся з кепського жарту.

— Власне, кха-даре, якщо ми їх знайдемо — то що буде? — Кошкодур почухав потилицю, дивно кривлячись. — Нап’ємося пива? Запросимо їх додому? Порозповідаємо веселі історії, як під час зустрічі старих приятелів?

Ласкольник усміхнувся у вуса.

— Ні. Коли ми їх зустрінемо, то вб’ємо всіх до одного. Нехай Завир із клаххирів подумає над тим, що сталося з його людьми. Нехай вагається та діє обережно у незнанні, що відбулося. Чи то жереб’яри зрадили його, чи то загони перейшли на бік Совиненна, чи то він довідався про все та змів їх з поверхні землі? А якщо він довідався, то чи мав настільки гарних шпигунів, що знає тепер всі плани ворога? І так далі. Нехай роздумує та вагається.

Чаардан зашумів і стихнув.

— І ні, ми не зробимо цього самі, хоча я й вірю, що ви дуже цього б хотіли. Сьомий піде за нами. Наше завдання — притягнути на себе всю увагу Блискавок та їхніх шаманів. Щоб вони не могли розіслати розвідку, щоб жереб’яри використали все, що мають, і були смертельно втомленими, коли вдарять наші. Тільки тоді полк підійде до них непомітно. Це схоже на полювання на ведмедя, коли один мисливець репетує й привертає до себе увагу звіра, а інший заходить зі спини й стромляє йому в бік рогатину.

Ласкольник припинив усміхатися.

— Але може так статися, що нам це не вдасться, діти. Можемо прорахуватися із силами. Тож хто хоче, той нехай завтра вранці повертається до гарнізону. Бо якщо план не спрацює, до завтрашнього вечора ми всі будемо мертві.

* * *

Схоже, план не спрацював.

Ще одного жереб’яра вони знайшли через годину після розмови з посланцем. До цього часу переслідувачі трохи втратили свою наполегливість. Кочівники досі сиділи в них на карку, але вже не робили спроб божевільної погоні повним чвалом. Замість того гнали чаардан у запланованому напрямку. І не давали й хвилинки передиху.

Трималися в ста п’ятдесяти ярдах позаду так точно, наче хтось відміряв ту відстань мотузкою. Фланги погоні розтягувалися трохи сильніше, вони стали товстішими, тож було зрозуміло, що цього разу жоден несподіваний розворот не дасть крізь них пробитися.

Кайлін кинула оком ліворуч і праворуч. Дагена їхала, низько похилена, раз у раз торкаючись рукою якогось зі своїх амулетів; обличчя Янне було непорушним, як смертна маска, а очі — темними й напівмертвими. Його кінь хрипів, наче хтось насипав йому в горло степового пилу.

Але біг. Сунув ритмічним важким галопом, яким коні чаардану вміли гнати хоч пів дня. Щось підказувало Кайлін, що так бігтиме, поки його серце не розірветься, бо саме таким був цей кінь. Найкращим із тих, яких можна купити за гроші, вкрасти чи здобути в бою. Але в тому галопі супроводжувало їх ще щось. Розпач? Чорний, липкий та мерзотний. Такий, що відбирав останню надію та плутав думки.

Бо Блискавки гнали їх, куди хотіли. Кожна спроба змінити напрямок закінчувалася лютим чвалом якогось із крил погоні. Хотіли їх замучити, загнати до смерті. І хоча час від часу кілька коней відпадали від групи переслідувачів, Канавер Дару Ґлех вважав, що — варто. Ще чверть години, може, половина — й чаардан розсиплеться. Коні почнуть падати, а тоді вершники зламають шиї або ж, беззбройні проти кінних, дадуть схопити себе на аркан. До того ж вони мусили гнати в той бік, який визначав командир кочівників; Кайлін, дивлячись, як іде небом сонце, була готова посперечатися, що їх змушують бігти по спіралі. Вони потроху закручували велике коло посеред Ланварена, наближаючись до його центру і тримаючись подалі від Сьомого — тут і закладатися не треба було. Допомога не надійде, лис схопив принаду й утік від мисливця. Вона перехопила погляд Кошкодура, а потім — Леї. Не лише вона озиралася навколо так, мов хотіла останній раз глянути на приятелів.

«Не втечемо», — промовляли ці погляди. План не вдався, але вони напевне не дадуть взяти себе живцем.

Відчайдушність — сестра розпачу.

Чари перекотилися через пагорб повільною, шиплячою хвилею. Вона бачила їх як розтріпані імлисті смуги, що повзли понад самою землею; вони були темнішими з краю, ніж усередині, і непорушними, незважаючи на вітер, що саме посилювався. Пливли вниз із швидкістю лінивої прогулянки, пожираючи все на своєму шляху.

1 ... 34 35 36 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"