Читати книгу - "Пазл"

154
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 85
Перейти на сторінку:
собою голову кажана. Перед ними були коридори, що вели до адміністративної частини, а також у напрямку правого та лівого крил. А ще численні сходові майданчики, заварені ґратами. Від однієї крайньої точки до іншої лікарня, напевно, простягалась більш ніж на п’ятьсот метрів.

Кутаючись у светр та блакитну сорочку, зі складеною картою в руці, Ілан ніяк не міг зігрітися. Можливо, він у всьому бачить негатив, але ця історія про заблоковану вантажівку з пальним здавалася йому дедалі дивнішою, адже чому це Гадес, такий завбачливий, раніше не подбав про те, аби наповнити баки?

Усі гравці тупцяли ногами, щоб побороти холод, із ротів виривався пар. Запустіння навколо них заповнило кожен закуток сірим нальотом гіркоти. Усе було безлике, темне, неживе, а сніжинки, що врізалися в овальний вітраж на висоті семи метрів над землею, посилювали відчуття катастрофи, яке охопило всіх учасників.

— Ми не чекатимемо тут вічно,— сказав Максим Філоза.— Гадес спостерігає за нами через свої камери, он там, угорі, і напевно, чекає, як ми зреагуємо. Гра мала розпочатися о 9 годині, зараз уже 9:35. Це означає, що в цю мить ми вже граємо.

— Справді, ми тут відриваємось, як тюлені на льоду,— додав Мокі.— Мої кілограми чахнуть від голоду, тож вибачайте, але мені потрібна моя порція калорій. Що б сталося, якби нам реально не було чого їсти? Наскільки я зрозумів, до найближчого міста звідси двадцять-тридцять кілометрів. І, зважаючи на погоду…

Гайгекс спробував відчинити масивні вхідні двері, але вони були замкнені. Маленькі віконця, що виходили на двір, були заварені ґратами, намертво влитими в стіну.

— З Гадесом щось сталося,— сказав він.— Я в цьому впевнений. Так, я в цьому впевнений.

Він повторив цю фразу щонайменше п’ять чи шість разів. Ілан кинув погляд крізь щільні ґрати і побачив за вікном лише інші фасади, що загороджували вид, хай би в який бік він глянув.

Завірюха досі так само лютувала, вітер шугав між будівлями, здіймаючи білі хмарки снігу. Він шукав сліди на землі, які б указували на те, що хтось заходив, але марно: усе було вкрите снігом. Звісно, він подумав про фальшивого — чи справжнього? — в’язня, якого вони зустріли напередодні. То копи врешті-решт повернулися сюди, заблоковані через погодні умови? Де Гадес та інші організатори? Хто увімкнув сирену?

Коли він обернувся, з лівого крила бігла Фей з планом у руці.

— Ні, з Гадесом точно нічого не сталося.— Вона подивилася на Гайгекса.— Гроші досі за склом, усе гаразд. Ніхто не втік, покинувши нас тут. Ми ще не почали, а параноя вже накриває, так, Гайгексе?

Чоловік у квадратних окулярах продовжував крокувати уздовж стін, наче в’язень на тюремному подвір’ї. Він крокував швидко, потім повільніше, потім знову швидко…

— Пропоную розділитися,— продовжила брюнетка.— Сформуємо три групи, і кожна візьме на себе по коридору. Відгалуження незліченні, можна легко загубитися, тому покладайтеся на цю подобу плану або пересувайтесь, як у лабіринті, постійно притримуючись лівої стіни. Якщо хтось щось знайде — кричіть, щоб повідомити решту, і тоді знову збираємось усі разом, гаразд?

Вона жестом указала на Ябловські та Максима Філозу.

— Ну, ходімо. Ми йдемо до лівого крила.

Білявий «серфінгіст» надів окуляри і подивився на карту.

— А я піду в адміністративну частину. Хто зі мною?

Хлоя з Іланом разом пішли до правого крила, а Гайгекс приєднався до них, нічого не питаючи.

Мокі знизав важкими плечима.

— Здається, у мене немає вибору. Кажеш, тебе звати Лепренс?

Він пішов з Реєм Лепренсом, і групи нарешті зникли з виду.

Ілан, Хлоя і Гайгекс попрямували до крила, з якого вони прийшли. Через дві хвилини ходи вони проминули душові, кухню, свої кімнати і пішли далі довгим коридором із кахлями в шашечку.

— Усі детально розповіли про себе, окрім тебе,— сказала Хлоя, звертаючись до Гайгекса.— Ми знаємо лише твоє ім’я, прізвище і твого двоюрідного діда, але не знаємо, як ти сюди потрапив. Яким було твоє випробування? Який ти маєш стосунок до гри, до «Параної»? Просвіти нас трохи.

Гайгекс увертався від пластин штукатурки, що відвалювались від стелі. Він тримав руки схрещеними, наче боявся торкнутися стін.

— Ідіть до біса з цими питаннями, гаразд?

Він пришвидшив крок і пішов сам попереду.

— Цей тип люб’язний, як будяк,— пробурмотіла Хлоя.— Здається, у нього проблеми з комунікабельністю.

— М’яко сказано,— додав Ілан.

Відчинені двері чергувались із зачиненими і вели до занедбаних палат однакового розміру.

— Мене непокоїть уся ця історія з продовольством,— зізнався Ілан.— Мокі має рацію. Що станеться, якщо… Тобто я маю на увазі, уяви, що Гадес просто-напросто поїхав звідси, покинувши нас без ресурсів для існування. Зважаючи на те, що він змусив нас пережити раніше, він цілком на це здатен.

— Ні, ні. Фей має рацію, це безглуздо. Чому б він тоді залишав гроші? В усякому разі, навіть із ґратами на вікнах я впевнена, що ми зможемо звідси вибратись. Ми завжди можемо дістатися до міста і…

— Ти забуваєш про собак на вулиці і заметіль. Високий мур навколо, п’ять чи шість метрів заввишки, це наче в’язниця. А ці бабки — хто тобі сказав, що це справжні купюри?

За поворотом був новий нескінченний коридор, але недоступний, бо по той бік замкнених ґрат. Хлоя спробувала їх зламати, та марно.

— Без ключа йти далі неможливо. Потрібно повернутися й обстежити інші відгалуження цього крила.

Ілан розглядав план будівлі, який щойно розгорнув.

— Ця схема справді дуже неповна, цієї частини там взагалі немає. Ми повернемось тим же шляхом і візьмемо праворуч, там є великий відсік під назвою «Лікування», не дуже далеко звідси.

Дотримуючись вказівок Ілана, вони звернули праворуч за першої нагоди. Невдовзі декорації змінилися. Голі стіни поступились місцем білій плитці. Стеля була нижча, пронизана увімкненими лампочками, захищеними маленькими решітками. Першою доступною кімнатою — незамкненою, на відміну від інших,— був стоматологічний кабінет. Посередині височіло велике крісло з ременями, радіокерованим маніпулятором, слиновідсмоктувачами. Деякі інструменти досі лежали в лотках.

— Це так дивно,— промовив Ілан.— Усе майже неторкане. І доволі сучасне.

— І тут навіть немає пилу. Вони все відполірували перед нашим приїздом.

— Наче час зупинився в одну мить. Куди подівся персонал і пацієнти, що тут жили? Чому звідси не забрали ці матеріали? Вони знадобляться в нашій битві за купу грошви?

Його питання залишились без відповіді. Вони пройшли ще вперед, Хлоя заходила до кожної кімнати, її очі блищали, наче в дитини, що побачила ласощі.

— Тут ціле місто,— промовила вона.— Ортопедія, рентгенографія… А тут…

Вона спробувала відчинити двері, на яких було зазначено «Електрошок».

— На жаль, зачинено.

— Я б краще сказав «на щастя». Не маю бажання знати, що відбувалось там усередині. Електрошок ще застосо­вують?

— Звісно, це називається електротерапією. Електрошок дуже швидко дає обнадійливі результати, особливо коли йдеться про пам’ять та втрачені спогади. Підозрюю, тут його використовували і навіть зловживали ним.

Тепер Гайгекс залишався осторонь, він йшов повільно, оминаючи

1 ... 34 35 36 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пазл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пазл"