Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

«Почався крик. Побачивши, що натовп спровокований цими типами, я став розмовляти з ними гостро: “Провокація вас збила. Ви йдете за ними, а підлу сволоту, яка підбурює до такого, треба розстрілювати!” Піднявся ще більший крик. Я їм кажу: “Товариші, якщо радянській владі треба буде розстріляти чи заарештувати провокатора, а якщо ним виявиться Ступівцев [член страйкому], то вона його заарештує і розстріляє”. Цієї миті в натовпі здіймаються кілька рук з вигуками: “Вбити його, розтерзати!” Я став говорити їм, звісно, з обуренням, що я тут, і можете терзати і вбивати мене, наближаючись в цей час до крикунів. Коли я сказав, що вбивайте, крикуни притихли».

Коментуючи цей інцидент, ГПУ повідомляло, що причину цих страйків забули і сам Ревін, і інші керівники[641].

У деяких реґіонах страйки супроводилися виявами насильства. У Криндачевці страйком був створений профспілкою, очолюваною комуністом. Здається, це була відчайдушна спроба профспілки втримати вимоги робітників у тому, що вона вважала розумними межами. Але робітники побили комсомольців і страйколомів. На подвір’я секретаря місцевого профкому кинули бомбу. Після закінчення страйку були заарештовані непартійні члени страйкому[642]. Ще один страйк спалахнув через те, що на копальнях міста Совєцька кооперативники продавали шахтарям за цінами, вищими за ринкові, гнилі борошно і картоплю, через що шахтарі хворіли. А решта продуктів були доступні лише дружинам і донькам їхнього начальства. Шахтарі застрайкували, але страйк припинився з появою працівників ГПУ, які розповіли шахтарям про міжнародну ситуацію і звинуватили їх у контрреволюційних намірах. Насправді керівники шахти спокійно спостерігали, як убивають робітничих лідерів Толмачова і Савіна, коли ті поверталися до Горлівки, а потім повідомили, що ці двоє дезертирували з шахти, і їх згодом розстріляли[643].

Мабуть, найсерйозніше заворушення сталося в Шахтах у жовтні-листопаді 1923 р., коли застрайкували п’ять тисяч гірників із чотирьох шахт. Казали, що якийсь Капустін, колишній партієць, підбурював робітників проти партії. Капустін заявив, що партія добре живе коштом робітників, і висунув гасло: «Геть партосередок і профком! Хай живе ЦК РКП(б) і ВСР!» Говорили також, що Капустін розпускає чутки, наприклад, про розкол у партії. (Згодом місцеву партійну організацію звинуватили в тому, що вона «не виявила йому недовіру, призначала його на відповідальні посади в керівництві кооперативних спілок і шахти, доручала йому інші “небезпечні” завдання»). 1 листопада місцевий партійний осередок заарештував Капустіна. Того вечора робітники скликали збори, вимагаючи його звільнення. Вони навіть вимагали звільнити шість заарештованих колишніх білих офіцерів. Робітники погрожували, що захоплять у заручники начальника копальні, окружного партійного секретаря Равича, який прийшов на мітинг, і голову окружного виконкому рад, якщо їхні вимоги не задовольнять. Коли Равич засудив колишніх білих офіцерів за те, що вони страйкують, із натовпу почали одностайно вигукувати: «Серед нас багато білих офіцерів. Радянська влада нас амністувала». Комуністи і комсомольці, присутні на мітингу, відступили і не голосували проти вимоги звільнити Капустіна. У критичний момент секретар партосередку зомлів, і його довелося винести геть.

Наступного ранку невеличкий гурт робітників (100–150 чоловік) з червоними профспілковими прапорами у супроводі аматорського оркестру вирушив до міської в’язниці. По дорозі натовп збільшився до 1000 чоловік, до робітників приєднувалися й жінки та діти. Делеґація встряла в сутичку з міліцією і охороною, відібрала зброю в кількох солдатів і застрелила на смерть одного коня. Капустін кричав із вікна в’язниці, вимагаючи, щоб його негайно звільнили, бо інакше буде пізно, погрожував він. Коли міліція почала стріляти з револьверів, Капустін наказав юрбі розійтися. Стріляли в повітря, в натовп скерували водяні струмені. Лише тоді люди розбіглися. Комісія, прислана з Центрального Комітету партії, визнала, що умови життя були справді важкі, але водночас зробила висновок, що серед шахтарів були контрреволюційні елементи, і передусім серед колишніх козаків, які, втративши свою землю, були змушені працювати на шахтах, і серед білоеміґрантів, які, отримавши від радянської влади амністію, повернулися на батьківщину[644].

Неясно, чи влада Капустіна була схожа на владу, яку мав Коноплянников 1917 р. (розділ 3). Але ясно те, що комісія Центрального Комітету партії не надала ваги загальному обуренню робітників, засудивши натомість так звані контрреволюційні елементи.