Читати книгу - "Між рядками наших сердець, Ліліт Вайсс"

Розділ 32: Завершення та новий початок

Ніч опустила свої темні крила на місто, і Єва сиділа на підвіконні своєї кімнати, поглядом ловлячи останні промені зірок, які все ще пробивалися через штори. Її думки були наповнені спокоєм, якого вона давно не відчувала. Всі ці роки вона була захоплена емоціями, враженнями, страхами і надіями. Вона шукала і шукала відповідей на питання, що її мучили. Чи можна любити по-справжньому? Чи можна бути щасливими, не боячись, що тебе знову зрадять? Відповіді не завжди були очевидними, але одного вона зрозуміла точно: справжнє кохання не завжди безхмарне, і навіть важкі моменти можуть привести до чогось гарного.

Вона повернулася до своїх думок про Марка. За останні кілька місяців їхнє спілкування значно змінилося. Вони більше не були тими підлітками, які одразу закохуються і думають, що це завжди буде так. Вони стали дорослішими, і це принесло в їхні стосунки більше глибини і розуміння. Вони навчилися слухати одне одного, підтримувати, навіть коли це було важко.

Вони разом пережили свої сумніви і страхи, і, можливо, це зробило їхні стосунки тільки міцнішими. Єва розуміла, що справжнє кохання — це не просто красиві слова чи безкінечні обійми, це вибір кожного дня бути поруч, навіть коли світ навколо здається непередбачуваним.

Вона посміхнулася, згадуючи їхню останню зустріч. Вони сиділи на тому самому місці в парку, де все колись почалося, але зараз усе було по-іншому. Вони вже не шукали ідеалу, вони приймали один одного такими, якими вони є, з усіма вадами та недосконалостями. І це було нормально. Це було навіть добре.

Вона відчувала, що готова рухатися вперед. Вони з Марком не могли обіцяти собі, що все буде ідеально, але вони знали, що разом вони зможуть пройти крізь будь-які випробування, навіть якщо це буде складно. Вони не прагнули до досконалості, але прагнули до справжності.

У кімнаті зазвонив телефон, і на екрані з'явився Марк. Вона усміхнулася і взяла слухавку:

— “Привіт.”

— “Привіт,” — відповів він, і в його голосі була та сама тепла, знайома впевненість. — “Як ти?”

— “Все добре.” Єва знову поглянула на небо. — “Я думаю про нас.”

— “І що ти думаєш?”

— “Що ми пройшли багато і зможемо пройти ще більше. Ти для мене важливий, Марк. І я думаю, що ми на правильному шляху.”

Він мовчав на кілька секунд, а потім тихо сказав:

— “Я теж так думаю. І я готовий. Для тебе. Для нас.”

Єва відчула тепло в грудях. Вона розуміла, що це не просто кохання, це був вибір, і вони обидва зробили цей вибір.

Вони провели кілька годин, розмовляючи про все на світі: про майбутнє, про те, що чекає на них, про їхні мрії, що ще не здійснилися, і про те, що вже було. Це був той момент, коли вони могли сказати одне одному те, що важливо, не боячись, що їх не зрозуміють. Вони не були ідеальними, але вони були справжніми. І це було найважливіше.

Вони обоє зрозуміли, що їхній шлях тільки починається. Що попереду буде багато нових зустрічей, випробувань, можливостей і виборів. Але вони вже не боялися цього. Вони були готові до того, що їхнє кохання буде не завжди простим, але воно буде їхнім. І це вже означало більше, ніж усе інше.

Коли вони попрощалися і поклали трубку, Єва почала знову думати про все, що відбулося. Вона відчула, як важливо не тільки кохати, а й вірити, що попереду є ще багато нового, багато не відкритих можливостей.

Тепер вона точно знала: життя продовжується, і кожен день — це нова можливість. І разом з Марком вони могли пройти через усе, що попереду.

— “Це ще не кінець,” — подумала вона, дивлячись на нічне небо, яке було сповнене зірок. Це був лише початок їхнього нового шляху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍