Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами

Читати книгу - "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 61
Перейти на сторінку:
Тому вона і є моральною істотою. Або аморальною, але такою, що підпадає під моральну оцінку. Де у людини забирають право вибору, там зникає й поняття моралі. Не можна судити того, хто у своїх діях не має вибору. Але, з другого боку, вибір — це й одне з найбільших людських проклять. Вибравши одне, ти автоматично вбиваєш усі інші варіанти. І Гессе про це пише під час світової війни. Про те, що брутальний зовнішній світ без рафінованої Касталії, тобто якогось культуросховища, остаточно здичавіє. А Касталія без зовнішнього світу взагалі не зможе існувати. Розумієте, що виходить? Для загального балансу потрібні ці крайнощі — і світ, і Касталія. Але окрема людина мусить зробити вибір на користь чогось одного, Кнехт не може і покинути Касталію, і залишитися в ній. І це прокляття як зворотний бік свободи людина мусить усвідомити і нести на собі, нести прокляття відповідальності за власний вибір. А не поводитися, як ті загадкові істоти, які хочуть, щоби їм дуло ввів якнайглибше Путін, а пенсію платила Україна.

— О, то це ти так зачіпаєш теперішню проблему Донбасу… Але в мене є набагато цікавіше питання. «Гра в бісер» сильно нагадує гру в шахи…

Б: — О ні, тоді вже ліпше назад до «Декалогу». Ти навмисно такі питання вишукуєш, щоб я не знав, що сказати? То детективи, то шахи… А ще ліпше — перервемося трохи, бодай кави якоїсь заваримо.

* * *

— Так от — про шахи. В певний час вони були на піку популярності: майже всі грали, цікавилися, навіть в школі викладали чи збирались викладати. І раптом це зникає. Чому?

А: — А чому зникла тотальна мода на колекціонування поштових марок?

— Ну, разом з традицією листування…

А: — То могло ж навпаки піти: ставати все ціннішим і ціннішим, популярнішим і популярнішим.

— Є якась закономірність?

А: — Ні, немає. Мені здається, будь-які тренди виникають і зникають у загадковий спосіб. Ну, я ще можу зрозуміти з шахами, коли згадати, як увесь світ напружено спостерігав за матчем Фішер — хто там? Фішер — Спаський. Ну, в кожному разі, хтось із есесесеру.

Б: — Я з есесесеру Карпова пам’ятаю. Дуже за мир переживав, Фонд якийсь очолював.

А: — Карпов був тоді, коли Фішер уже відмовився від гри.

— То був Борис Спаський.

А: — Тобто це було як змагання двох наддержав десь у космосі.

Б: — Наддержав і їхніх відповідних геніїв.

— А також колективізму та індивідуалізму.

А: — Так, воно мало сюжет, і от пам’ятаєте, як довго воно тривало і як напружено. Матч відбувався десь у Рейк’явіку, здається. Тобто все це такий сюжет, що не може не спричинити повального захоплення шахами. Тренди приходять і відходять, але вони мають різну тривалість свого цвітіння. З ними не вгадаєш.

— Та ні, мода на шахи, культура шахів була значно давніша за суперматч у Рейк’явіку. Пам’ятаю, як — в 60-70-х роках — тато приїжджав до свого тестя у Стрий, то там обов’язково під вишнею ставили шахівницю, розкладали фігури і грали в ті шахи. Зрештою, дідо під час війни пішов до фризієра, через шахи затримався і його мало не розстріляли, бо мусив вертати домів вже в комендантську годину.

А: — Ну чекай. То ще й технологічно була інша ситуація. Не мали люди комп’ютерів, щоби проводити стільки часу з ними.

— Тим більше: тепер, здавалося, живи і тішся. Можеш грати в шахи на комп’ютері…

А: — І багато хто так і робить. І з комп’ютером, і з живим суперником, тільки через інтернет. Але в будь-якому разі, чогось такого, як набоковський «Захист Лужина», нині від літератури вже чекати не варто. Хоч є «Фламандська дошка» Переса-Реверте. І «Велика шахівниця» Бжезінського (сміється). Теж по-своєму фікшн.

— А може, відповідь в тому, що разом з шахами занепала і наукова фантастика?

А: — Теж було, бо наукова фантастика пережила новий злет, коли люди почали літати в космос.

— Тобто починається все ще із Жуля Верна?

А: — Це різні фази того самого тренду. Після перших польотів у космос — нова фаза радянської наукової фантастики, наприклад. Та й американської теж. У 1960-х це ще фантастика, але ближча до реальності, бо люди вже літають у космос на своїх кораблях. Значить, треба сягати далі й писати про те, як десь через 5 тисяч років людство буде літати до далеких зірок.

— Як в Лема. Чим тобі особисто Лем подобався? Що тебе так вразило?

А: — Я зараз це сформулюю, бо знаю відповідь. У дитячо-підлітковому віці я серйозно присів на пригодницьку і фантастичну літературу. Якщо на неї взагалі можна присісти серйозно, то саме так воно було в мене. Й першою великою літературною моєю обсесією був Жуль Верн, якого ти згадав. Відповідно десь у віці 13–14 років я ніби утруднив собі читацьке завдання і потягнувся до складніших текстів — зокрема й Лема. Мені сподобалося. Хоч у Лема відчутно менше суто пригодницького елементу. Там швидше пригода розуму, пригода уяви, пригода інтелекту. Але це ще не

1 ... 34 35 36 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами"