Читати книгу - "Після війни. Історія Європи від 1945 року"

радник радіо з питань інтелектуальної співпраці.) Арон був лібералом у неліберальну добу; інші інтелектуали його часу часто не могли зрозуміти його політичного вибору: «У політиці вибір роблять не між добром і злом (так ніколи не буває), а між бажаним і відразливим».

Микита Хрущов відвідує колгосп. «Містер X» вважав себе експертом у сільському господарстві, хоча його експерименти зазвичай завершувалися катастрофічними поразками. Але його внесок у десталінізацію (зокрема його «таємна промова» в лютому 1956 року) був безцінним, незважаючи на те, що його наслідки перевищили його очікування.

Імре Надь (у центрі) після звернення до ООН, 1 листопада 1956 року. Надь дорого заплатив за свою роль у приреченому Угорському повстанні, але в довготерміновій перспективі Москва заплатила ще більше, зруйнувавши ілюзії своїх же прихильників.

Зведення Берлінського муру, 19 серпня 1961 року. Незважаючи на протести, західні уряди не дуже сумували через те, що багаторічну кризу навколо Берліна вдалося розв’язати завдяки рішенню Радянського Союзу побудувати фізичний бар’єр між двома частинами окупованого міста.

«Шлюб Марії Браун» (1978) — уїдливе препарування режисером Райнером Фассбіндером недоліків післявоєнної Федеративної Республіки. Для нового покоління критиків західнонімецька одержимість заможністю, політичною демобілізацією й колективним забуванням була всього лише новим проявом старих німецьких вад.

«Усі німці разом із бундесканцлером схвильовано дивляться на свою столицю». Насправді Конрад Аденавер (який був родом з католицького Райнланду) щиро не любив прусський Берлін. Але він не гребував використовувати розділене місто як важіль, щоб домагатися поступок від західних союзників.

Портрети нідерландських губернаторів виносять з палацу в Джакарті 26 грудня 1949 року — за день до проголошення Республіки Індонезія. Втрата Ост-Індії була болісною для нідерландців, які тепер мали змиритися зі зменшенням своєї ролі в Європі.

Солдати В’єтміню ведуть полонених французьких солдатів після бою в Дьєнб’єнфу, травень 1954 року. Ганебне вигнання Франції з В’єтнаму посилило кардинальне небажання, особливо з боку армії, відпускати інші французькі колонії в Північній Африці.

Єгиптяни вимагають відведення англо-французьких сил, грудень 1956 року. Суецька поразка стала поворотним моментом післявоєнної Європи: пришвидшила розпад європейської імперії та змінила (у різний спосіб) політичну траєкторію як Франції, так і Британії.

«Усе своє життя я мав певне уявлення про Францію». Шарль де Ґолль захопив владу в травні 1958 року, по суті, через переворот; але йому вдалося відновити впливовість Франції на світовій арені, а його П’ята республіка виявилася більш стабільною, ніж її попередниці.

ОТА (Організація таємної армії) вела криваву війну помсти й терору проти тих, кого вважала відповідальним за втрату Алжиру. її гнів був спрямований насамперед на де Ґолля, якого вона вважала зрадником (зверніть увагу на поламаний Лотаринзький хрест, емблему де Ґолля).

Європейці з Конго тікають до Танзанії, липень 1960 року. Ліквідація Бельгійської імперії була безвідповідальною поразкою: коли бельгійці пішли з Конго в 1960 році, після десятків років експлуатації, то залишили тільки тридцять конголезьких випускників університетів для заміщення чотирьох тисяч адміністративних посад вищої ланки.

Відомий вислів Діна Ачесона 1962 року про британське післявоєнне сум’яття надихнув карикатуриста Вікі створити таке зображення принизливих та раболіпних «особливих відносин» британського прем’єра Гарольда Макміллана з Вашингтоном, яке і через сорок років з моменту створення карикатури залишається гнітюче актуальним.

Символи сучасності.

а) Чеський автомобіль Tatra-603 демонструється на Торговельній виставці у Брно, вересень 1959 року. Автомобілі Радянського блоку уособлювали безліч вад комуністичної економіки: вони були поганої якості й доступні лише небагатьом привілейованим. Утім вони були напрочуд витривалими.

Символи сучасності.

б) Три пані зазирають у лімузин, Лондон, 1960 рік. Хоча сучасні споживчі товари тривалого користування — машини, холодильники, пральні машини — тепер були доступні багатьом західноєвропейським домогосподарствам, глибокі розбіжності між рівнем багатства, класами та привілеями нікуди не зникли. Лімузином, мабуть, і досі керував особистий водій.

«І Бог створив жінку». Для дедалі більшої кількості європейських курортників розваги під сонцем тепер були цілком здійсненним бажанням. Бардо ще певний час залишалася на Лазуровому узбережжі, яке стало відомим завдяки їй, але багато її друзів переїхали, тікаючи від навали масового туризму.

По всій післявоєнній Європі «розчищення нетрів» і міське планування прокладали шлях для покоління багатоповерхових багатоквартирних будинків: їх не любили їхні мешканці, і зазвичай вони швидко руйнувалися й передчасно зношувалися. Типовим прикладом був район Moss Heights у Глазго, зображений тут на етапі будівництва.

Тедді-бої в районі Elephant and Castle у Лондоні, липень 1955 року. «Втраченому поколінню» 1950-х — підліткам, які опинилися між поколінням їхніх батьків, яке росло в час Депресії, та наступним поколінням бебі-бумерів — бракувало розваг і можливостей для дозвілля. Більшість із них — blouson noirs у Франції, Halbstarker у Німеччині та Австрії чи skinknuttar у Швеції — ставали членами банд та вчиняли насильство.

The Beatles справді мали вагу. Через сорок років вони залишаються видатним і, мабуть, єдиним спільним спогадом у пам’яті покоління шістдесятих у всьому світі. І вони створювали справді дуже хорошу музику, навіть якщо альбом «Сержант Пеппер» і не був (повною мірою) «вирішальним моментом в історії Західної цивілізації» (Кеннет Тайнен).

Захоплена студентами Сорбонна, Париж, 1968 рік. Незважаючи на марксистські зображення — Мао, Сталіна, Енгельса та Маркса на прапорі з серпом і молотом, — протестувальники 1968 року не надто захоплювалися доктриною. Крім того, більшість із них і не були серйозно налаштовані. Як згадував один із них, ми просто «любили Революцію» (Дені Кон-Бендіт).

Робітники автомобільних заводів та фабрик з виробництва шин на демонстрації на площі Сан-Карло в Турині, 25 вересня 1969 року. В Італії і Франції масові страйки та робітничі протести становили для влади більшу небезпеку, ніж швидкоплинний студентський радикалізм.

Прага,