Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

class="p1">— Не зупиняйся через мене, — різко сказала вона.

Учень широко всміхнувся.

— Військо, що його зібрав Глустрод, було дивне й лиховісне. Він зачекав, коли Джувенс покине імперію, а тоді нишком пробрався до столиці, Аулкуса, і дав хід своїм вправно виснуваним планам. Ніби якесь божевілля накрило місто. Син бився з батьком, дружина з чоловіком, сусід із сусідом. Імператора зарізали на сходах його палацу власні сини, а тоді вони, оскаженілі від жадібності та заздрощів, пішли один на одного. Неприродна армія Глустрода, яка проникнула в каналізацію під містом, пішла в бій і перетворила вулиці на братські могили, а площі — на бійні. Дехто з її вояків умів змінювати подобу, крадучи чужі обличчя.

Баяз захитав головою.

— Зміна подоби. Жахливий і підступний трюк.

Лоґен згадав жінку в холодній пітьмі, що розмовляла голосом його померлої дружини, спохмурнів і зігнув плечі.

— Жахливий трюк, ніде правди діти, — промовив Кей, і його хвороблива усмішка стала ще ширшою. — Бо на кого можна покластися, якщо не покладаєшся на власні очі, на власні вуха, щоб відрізнити друга від ворога? Та попереду було дещо гірше. Ґлустрод викликав демонів із Потойбіччя, підкорив їх власній волі й послав їх нищити тих, хто чинитиме йому опір.

— Викликання та насилання, — процідив Баяз. — Прокляті дисципліни. Страшні ризики. Жахливі порушення Першого закону.

— Але Ґлустрод не визнавав жодного закону, крім власної сили. Невдовзі він уже сидів у тронній залі імператора на купі черепів, смоктав людську плоть, як немовля смокче молоко, і насолоджувався своєю жахливою перемогою. Імперія поринула в хаос, бліду тінь хаосу стародавніх часів до пришестя Еуза, коли наш світ і нижній світ були одним цілим.

Крізь щілини в стародавній кам’яній кладці довкола них зітхнув порив вітру, і Лоґен, здригнувшись, щільно закутався в ковдру. Ця клята історія діяла йому на нерви. Крадіжки облич, насилання дияволів і поїдання людей. Але Кей не зупинявся.

— Довідавшись, що накоїв Ґлустрод, Джувенс жахливо розлютився та звернувся по допомогу до братів. Канедіас не став до нього йти. Він сидів під замком у своєму домі, вовтузячись зі своїми машинами й не дбаючи про зовнішній світ. Джувенс і Ведеш зібрали армію без нього й пішли війною на брата.

— Жахливою війною, — пробурмотів Баяз, — із жахливою зброєю та жахливими втратами.

— Бої відбувалися по всьому континенту від краю до краю, ввібрали в себе всі дрібні суперництва та породили безліч усобиць, злочинів і помст, наслідки яких отруюють світ і сьогодні. Але кінець кінцем Джувенс торжествував. Ґлустрода обложили в Аулкусі, його підмінків вивели на чисту воду, а його армію розсіяли. Тоді, у найвідчайдушнішу мить його життя, голоси з нижнього світу нашептали йому план. Відчини ворота до Потойбіччя, сказали вони. Відімкни замки, зламай печатки й розчахни двері, створені твоїм батьком. Поруш Перший закон іще раз, востаннє, сказали вони, та знову впусти нас у світ, і тебе більше ніколи не проігнорують, не відцураються, не ошукають.

Перший з-поміж магів повільно кивнув сам собі.

— Але його ошукали ще раз.

— Бідолашний дурень! Потойбічні істоти створені з брехні. Водитися з ними значить пізнати найстрашнішу небезпеку. Ґлустрод підготувався до своїх ритуалів, але в поспіху припустився якоїсь невеличкої помилки. Можливо, то просто опинилася не на своєму місці крупинка солі, але результати були по-справжньому жахливі. Велика сила, що її зібрав Ґлустрод, досить потужна, щоби прорвати дірку в тканині світу, вийшла на волю без форми й без причини. Ґлустрод знищив сам себе. Аулкус, велична та прекрасна столиця імперії, був спустошений, а земля довкола нього навіки отруєна. Тепер усі обходять це місце за багато миль. Місто стало розтрощеним кладовищем. Розбитою руїною. Годящим пам’ятником нерозважливості й гордині Ґлустрода та його братів. — Учень позирнув на Баяза. — Я кажу правду, майстре?

— Так, — пробурмотів маг. — Я знаю. Я це бачив. Ще як був молодим дурнем із пишним і блискучим волоссям. — Він провів рукою по лисому черепу. — Молодим дурнем, який так само кепсько розумівся на магії, мудрості та шляхах влади, як зараз — ти, майстре Кей.

Учень схилив голову.

— Я живу лише заради навчання.

— І в цьому плані ти, здається, значно вдосконалився. Як тобі ця оповідь, майстре Дев’ятипалий?

Лоґен надув щоки.

— Я сподівався на щось веселіше, але, мабуть, задовольнюся тим, що дають.

— Як на мене, суцільна маячня, — зневажливо всміхнувся Лютар.

— Гм, — пирхнув Баяз. — Як же нам пощастило, що ми не питали твоєї думки. Можливо, капітане, вам варто помити посуд, поки ще не надто пізно.

— Мені?

— Одна з нас упіймала їжу, один з нас її приготував. Один з нас розважив усю компанію оповідкою. Ви — єдиний серед мас, хто ще не зробив свого внеску.

— Крім вас.

— О, я надто вже старий, щоби хлюпатись у струмках у таку пізню годину. — Баязове обличчя посуворішало. — Видатна людина найперше повинна навчитися скромності. Посуд чекає.

Лютар відкрив рота, щоб заговорити, передумав, сердито звівся на ноги й кинув свою ковдру в траву.

— Кляті черепки, — вилаявся він, зібравши посуд коло вогню й потупавши до ручаю.

Ферро провела його поглядом із дивним виразом обличчя, що, можливо, навіть правив їй за усмішку. Перевела погляд на вогонь і облизала губи. Лоґен витягнув корок із бурдюка з водою та простягнув його їй.

— Ага, — буркнула вона, вихопила бурдюк у нього з рук і швидко ковтнула. Витираючи рота рукавом, скоса глянула на Лоґена й насупилася. — Що таке?

— Нічого, — швидко відповів він, відвівши погляд і піднявши порожні долоні. — Нічогісінько.

Втім, у душі він усміхався. Невеликі діяння й час. Ось як він із цим упорається.

Дрібні злочини

олодно, так, полковнику Вест?

— Так, ваша високосте, зима вже майже настала. Уночі йшло щось схоже на сніг. Холодна, мокра сльота, що вкрила все крижаною вологою. Тепер, коли настав блідий ранок, увесь світ здавався наполовину замерзлим. Копита їхніх коней хрустіли та чвакали в напівзамерзлій багнюці. З напівзамерзлих дерев сумовито крапала вода. Вест не був винятком. Із його мокрого носа з диханням виривалася пара. Занімілі від холоду кінчики його вух неприємно поколювало.

Принц Ладісла цього, здавалося, й не помічав, але ж він був закутаний у величезний