Читати книгу - "Джерело"

це не дивувало: до цих подій причетна майбутня королева Амбра Відаль, тож цієї політичної гранати ніхто торкатися не хотів.

«На принца Хуліана сьогодні чекає випробування, — думав Ґарса, поспішаючи в королівські покої величними сходами. — Йому буде потрібна порада, а оскільки його батько лежить недужий, то напучувати принца доведеться мені».

Ґарса пройшов довгим коридором резиденції до самих дверей принца. Глибоко вдихнув і постукав.

«Дивно, — подумав командор. — Адже я знаю: він тут!» За словами агента Фонсеки, який виходив на зв’язок із Більбао, принц Хуліан щойно телефонував зі свого помешкання й намагався поговорити з Амброю Відаль, аби пересвідчитися, що з нею все гаразд, і, хвала небесам, так і було.

Ґарса постукав знову і вже збентежився: відповіді не було знову.

Командор поспішно відімкнув двері.

— Доне Хуліане! — гукнув він, увійшовши.

В апартаментах було темно, лише телевізор у вітальні світився.

— Агов!

Ґарса забіг у покої і побачив: принц Хуліан стояв сам-один у темряві — нерухомий силует біля вікна в еркері. Принц був усе ще бездоганно вбраний у спеціально на нього шитий костюм, що в ньому він того вечора виходив на зустрічі. Навіть краватка-метелик ще не була розв’язана.

Ґарса мовчки дивився на це видовище: принц неначе перебував у трансі, й командора це непокоїло. «Схоже, криза його приголомшила».

Ґарса відкашлявся, повідомляючи про свою присутність.

Принц нарешті заговорив, але продовжував дивитись у вікно.

— Коли я зателефонував Амбрі, — промовив він, — вона відмовилася зі мною розмовляти…

Голос Хуліана був скоріше здивований, ніж ображений.

Ґарса не знав, що на це сказати. З огляду на події вечора, важко було повірити, що Хуліан думає передусім про стосунки з Амброю, які були напруженими від свого не дуже доречного початку.

— Певне, сеньйорита Відаль досі в шоці, — спокійно припустив Ґарса. — Агент Фонсека сьогодні ввечері доправить її до вас. Тоді поговорите. І просто дозвольте мені додати: у мене камінь з душі впав, коли я дізнався, що вона в безпеці.

Принц Хуліан кивнув із байдужим виглядом.

— Стрільця вистежують, — промовив Ґарса, намагаючись змінити тему. — Фонсека запевняє мене, що терориста скоро візьмуть під варту.

Слово «терорист» командор ужив навмисне, аби вивести принца із задуми.

Однак той знову кивнув із відсутнім виглядом.

— Президент засудив це вбивство, — продовжував Ґарса, — але уряд сподівається, що подальший коментар щодо події дасте ви… бо подія певним чином пов’язана з Амброю… — Ґарса витримав паузу. — Розумію, ситуація не найкраща, з огляду на ваші заручини, але я б порадив вам просто сказати, що однією з тих рис, якими ви захоплюєтесь у своїй нареченій, є незалежність, а оскільки ви знаєте, що вона не поділяє політичних поглядів Едмонда Кірша, то знімаєте капелюха перед її відданістю справі музею. Я би з радістю щось для вас написав, якщо бажаєте. Нам треба сформулювати заяву, щоб устигнути до ранкового випуску новин.

Хуліан усе ще дивився у вікно.

— Я б хотів, щоб до всіх наших заяв долучився єпископ Вальдеспіно.

Ґарса стиснув зуби, проковтнувши незгоду. Після Франко Іспанія стала estado aconfesional, що означало відсутність державної релігії й невтручання церкви в політичні справи. Близька дружба Вальдеспіно з королем, однак, завжди надавала єпископові незвичайно великого впливу на щоденні справи в палаці. На жаль, негнучка політика Вальдеспіно і його релігійний запал практично не лишали місця для дипломатії й тактовності, необхідних для вдалого виходу з тієї кризи, яка склалася цього вечора.

«Тут потрібні тонкощі, делікатність — а не догми з важкою артилерією!»

Ґарса давно засвоїв, що за зовнішньою побожністю Вальдеспіно стоїть проста річ: єпископ завжди спочатку дбає про своє, а потім про Боже. Донедавна Ґарса міг ставитися до цього спокійно, але тепер, коли в палаці змінювався баланс сил, думка про єпископа, який щось нашіптує принцові Хуліану, викликала серйозне занепокоєння.

«Вальдеспіно і так занадто наближений до принца».

Ґарса розумів, що Хуліан завжди сприймав єпископа як «родича» — скоріше дядечка, якому можна довіряти, ніж духовного порадника. Вальдеспіно, найближчій до короля людині, було доручено наглядати за моральним розвитком молодого Хуліана, і він робив це палко й віддано — перевіряв благонадійність усіх учителів Хуліана, знайомив його з принципами віри, навіть давав поради в сердечних справах. Тепер, через багато років, навіть коли Хуліан не зустрічався з Вальдеспіно особисто, зв’язок між ними залишався майже кровним.

— Доне Хуліане, — спокійно промовив Ґарса. — У мене серйозне відчуття, що нинішню ситуацію ми з вами маємо розв’язати самі.

— Правда? — почувся позаду з темряви чоловічий голос.

Ґарса різко розвернувся — й остовпів, побачивши серед тіней привида в довгій одежі: хтось сидів у кріслі.

«Вальдеспіно!»

— Маю сказати, командоре, — просичав Вальдеспіно, — що думав: якраз ви добре розумієте, наскільки я цього вечора вам потрібний!

— Це політична ситуація, — твердо відказав Ґарса, — а не релігійна.

Вальдеспіно пирхнув:

— Подібні заяви якраз і свідчать, що я вельми переоцінював ваше політичне чуття. Якщо вам потрібна моя думка, то на цю кризу можлива лише одна відповідна реакція: ми маємо негайно запевнити народ, що принц Хуліан — людина глибокої віри, що майбутній король Іспанії — відданий католик.

— Згодний… і ми додамо згадку про віру дона Хуліана до тієї заяви, яку він зробить.

— А коли принц Хуліан з’явиться перед журналістами, поряд маю стояти я, поклавши руку йому на плече, — потужний символ міцності його зв’язку із Церквою. Самé лиш це видовище зробить більше для заспокоєння народу, ніж будь-які слова, що ви можете написати.

Ґарсу це роздратувало.

— Світ щойно побачив брутальне вбивство на іспанській землі! — проголосив Вальдеспіно. — У часи насильства ніщо так не заспокоює, як рука Божа.

Розділ 31

Підвісний міст Сечені — один з восьми мостів у Будапешті — тягнеться через Дунай на понад триста метрів. Символ єдності Сходу і Заходу, цей міст вважається одним з найкрасивіших у світі.

«Що я роблю?! — думав рабі Кьовеш, поглядаючи на бурхливу чорну річку через поруччя. — Єпископ же радив мені лишатися вдома».

Кьовеш знав, що не слід було висовуватися надвір, однак у моменти неспокою міст завжди чимось його приваблював. Багато років він гуляв тут уночі, міркував, милуючись вічно прекрасним краєвидом. На сході, в Пешті, підсвічений фасад палацу Ґрешам гордо височів поряд із базилікою святого Іштвана. На заході, в Буді, високо на Замковому пагорбі, здіймалися міцні мури Будайської твердині. На півночі, на берегах Дунаю, розкинувся парламент із елегантними шпилями — найбільша будівля Угорщини.

Кьовеш, однак, підозрював, що на міст його приводив зовсім не краєвид. Річ була в зовсім іншому.

«В замкáх».

По всьому поруччі