Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

class="p1">Рот жінки набув ідеально круглої форми.

— І ви думаєте, що Том якось до цього причетний?

— Я цього не говорила.

— Мій чоловік — хороша людина. Служив у війську, як і ви, — вона кивнула на стіну за своєю спиною. Під дощечкою з написом «Semper Paratus»[31] висіли перехрещені срібні якорі, відзнака почесного старшини боцманської команди. Майя знала кількох старшин у BMC. Це й справді почесний титул. — Том майже два десятиліття був копом. Рано пішов у відставку, його поранили на роботі. Відкрив власну фірму й відтоді тяжко працює.

— То які послуги він надавав Буркеттам?

— Я вже сказала. Я не знаю.

— І не сказали б?

— Саме так.

— Але, що б він для них не зробив, це було варте дев’ятидесяти штук на місяць упродовж… якого терміну?

— Я не знаю.

— А коли він почав на них працювати, не знаєте?

— Його робота конфіденційна.

— Він ніколи не говорив про Буркеттів?

Майя вперше побачила щілинку в броні жінки, коли та м’яко відповіла:

— Ніколи.

— Де він, місіс Дуґласс?

— Він поїхав. І мені нічого не відомо, — вона широко відчинила двері. — Я скажу йому, що ви в нас були.

Розділ 16

Більшість людей має доволі застаріле уявлення про вигляд стрільбища/крамниці зброї. Їхня уява вимальовує плісняві опудала та ведмежі шкури на стінах, недбало розставлені, укриті пилом рушниці, буркотливого власника в мисливському строї в стилі раннього Елмера Фалда[32] або ж у майці-алкоголічці, з гаком замість руки.

Але все вже давно не так.

Майя, Шейн та їхні співвітчизники частенько бували в сучасному збройному клубі під назвою «ПСЗ», що розшифровувалось як «Право на СамоЗахист», або ж, як дехто жартував, «Право Стріляти Зануд». Забудьте про пил — у клубі все сяяло, мов новеньке. Завжди привітні працівники в чорних сорочках поло, обережно заправлених у форму кольору хакі. Зброя розкладалася у вітринах, наче коштовні прикраси. Усього двадцять вогневих точок: десять для стрільби на двадцять п’ять ярдів,[33] десять — для любителів п’ятнадцяти ярдів.[34] Цифровий симулятор працював здебільшого, як комп’ютерна гра, але в людський зріст.

Уявіть собі кімнату, де розігрується будь-яка ситуація: напад банди, узяття заручників, сценка з Дикого Заходу, навіть уторгнення зомбі — і все це оживає, коли на вас ідуть детально розроблені мішені. Ви «стріляєте» лазером зі зброї, що повністю імітує вогнепальну.

Майя приходила туди переважно постріляти з реальної зброї по паперових мішенях і поспілкуватися з друзями, більшість із яких служили у війську. Тут це можливо, як стверджувала реклама, «стильно й комфортно». Дехто стає членом клубу, щоби грати в гольф чи теніс або спробувати себе в бриджі. Майя була VIP-членом «Клубу Гантрі». Як колишні військові, вона та її друзі мали право на п’ятдесят відсотків знижки.

У «Клубі Гантрі» на Десятому шосе були темні дерев’яні стіни й розкішні килими. Він нагадував Майї не то фальшиву копію бібліотеки Буркеттів, не то ресторан висококласної мережі стейк-хаусів. Посеред кімнати стояв більярдний стіл. Меблі переважно шкіряні. На трьох стінах висіли пласкі телеекрани, четверта — розписана текстом другої поправки курсивом величезного розміру. У клубі була кімната для сигар, столи для гри в карти та безкоштовний Wi-Fi.

Рік, власник клубу, теж носив чорну сорочку поло та хакі, на його поясі завжди висів пістолет. Він привітав її сумною посмішкою, вони стукнулися кулаками.

— Добре, що ти повернулася, Майє. Ми з хлопцями чули новини…

Вона кивнула.

— Дякую за квіти.

— Хотілося зробити хоча б дрібницю, ти ж розумієш.

— Я це дуже ціную.

Рік кашлянув у кулак.

— Не знаю, чи слушний зараз момент, але якщо тобі потрібна робота з гнучким графіком…

Він постійно пропонував Майї роботу — давати уроки стрільби. Жінки дедалі більше й частіше купували зброю та ходили на стрільбища. Також вони надавали значну перевагу інструкторкам, яких досі було надто мало.

— Я матиму це на увазі, — відповіла Майя.

— Чудово. Хлопці нагорі.

Того вечора зібралося п’ятеро з компанії, у тому числі Шейн та Майя. Поки вони працювали з дистанцією у двадцять п’ять ярдів, інші троє пішли на симулятор. У стрільбі Майя знаходила свій дзен. Було щось особливе у видиху в той момент, коли ти зводиш курок, непорушність і тиша перед майже жаданою віддачею заспокоювали й утішали її.

Закінчивши зі стрільбою, вони повернулися до VIP-кімнати. Майя там була єдиною жінкою. Можна було подумати, що в подібних місцях панує сексизм, але тут значення мало тільки те, як ти стріляєш. Військова слава, якщо не сказати героїзм Майї, зробили її місцевою знаменитістю. У когось із хлопців вона викликала благоговіння, інші закохувалися в неї. Майя байдуже до цього ставилась. Усупереч тому, що можна прочитати в книгах та ЗМІ, солдати переважно поважали жінок. У її випадку було подібне на те, що почуття, які Майя в них викликала, вони переплавляли в дещо невинне, радше — братське.

Очі Майї ковзнули текстом другої поправки на стіні.

Для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, тож право народу мати й носити зброю не повинно обмежуватися.

М’яко кажучи, це дивно з граматичної точки зору. Майя навчилася не вступати в суперечки з жодною стороною. Її батько, який завжди твердо виступав проти зброї, зазвичай різко обривав усіх: «Хочете мати свою велику рушницю? А яким чином ви належите до „добре організованого ополчення“?». Тоді її друзі, які виступали за поправку, відбивались аргументом: «Що саме в „не повинне обмежуватися“ вас бентежить?» Звісно, слова добиралися вкрай гнучко, утворивши вислів, у якому всі могли побачити те, що хотіли. Якщо ви любите зброю, то бачите в цьому документі одне. Якщо ненавидите — зовсім інше.

Шейн узяв Майї колу. Алкоголь у клубі був заборонений, бо навіть найменш свідомі його члени розуміли, що зброю та алкоголь поєднувати не варто. Вони вп’ятьох розсілися й почали теревені. Розмови завжди починалися з місцевих спортивних команд, але швидко переходили на глибші теми. Це Майї найбільше подобалося. Вона була однією з них, за винятком того, що значити могла трохи більше. Хлопців часто цікавила жіноча точка зору, бо — увага, сенсація! — війна псує ваші домашні стосунки. Коли солдат казав, що вдома ніхто не розуміє, через що йому доводиться проходити, це була дешева відмовка, але водночас і надто влучна. Відслуживши в якомусь пеклі, починаєш усе сприймати інакше. Іноді це очевидно, але частіше різниця полягає в текстурах, відтінках, запахах. Те, що мало значення, перестає бути вагомим, і навпаки. Стосунки та шлюб і так доволі